Tumgik
#ча
sberendakov · 17 days
Text
Tumblr media
Продолжается запись на занятие в понедельник! Приглашаем всех желающих на спортивные бальные танцы! Первое занятие после выходных, возвращаемся в танцевальную форму! 6 мая, понедельник. Начало в 20:00. Cамба, ча-ча-ча, румба, пасодобль, джайв. Подробности -> https://clck.ru/39KdMY Стоимость (за полтора часа) - 700 рублей с человека. Есть абонементы.(одно занятие - еще дешевле). Зеркала на две стены, кондиционер и общая вентиляция. Еще есть места, предварительная запись - WhatsApp, Telegram, Viber -> 8-926-216-55-77
0 notes
scottymustdie · 2 years
Text
Tumblr media
0 notes
moonbeam108 · 4 months
Text
Кажется, что сейчас я становлюсь свидетелем того, как набухший бутон медленно-медленно начинает готовиться к тому, чтобы раскрыться.
В 2019 я закончил первый институт. После этого год я проработал преподавателем английского в частном языковом центре. А в следующем году в сентябре поступил на годичную проф. переподготовку по психологическому консультированию. В течение этого года я дополнительно обучался контекстуально-поведенческим психотерапевтическим подходам - Терапии принятия и ответственности (ACT = commitment and acceptance therapy) + Терапии, сфокусированной на сострадании (CFT compassion focused therapy). Взял первых двух клиентов на 10 бесплатных встреч, консультировал в вышеупомянутых подходах. Одной девушке хватило семи встреч из десяти - она научилась использовать в жизни инструменты, которые мы прорабатывали на сессиях и мы закончили консультирование. Другая после окончания 10 бесплатных встреч взяла ещё две бесплатные. А потом исчезла.
После сдачи госэкзамена и получения диплома (кстати, красного!) я пошёл углублённо учиться экзистенциальному подходу в консультировании. Ко мне в работу приходило ещё три клиента - два краткосрочно (я работал в ACT подходе), и одна девушка пришла на полгода, поскольку я уже перестраивался с контекстуально-поведенческих подходов на "психодинамический", которому учился на тот момент.
Я учился помогать, прокачивал смелость идти туда, где страшно - в самом себе, на личной терапии, и в работе с клиентами, чтобы не отступать, когда они заглядывают в бездну себя, но уверенно стоять рядом и транслировать: что бы ты ни решил, - идти туда или нет, я приму твой выбор и буду тебя поддерживать. Я с тобой.
Коллеги, которые видели меня в работе или были в роли клиента на учебных сессиях, говорили, что это чувствуется. Я радовался.
Ещё летом, после выпуска из психологического института, я начал вести блог: я понимал, что по сути психотерапевт, - это фрилансер. Культура психологических институтов-ассоциаций у нас слабо развита (что уж там говорить, у нас вообще психологическая деятельность не лицензируется на законодательном уровне, хотя в Европе и в США - обязательно).
Вы бы знали, сколько я "слил" денег на маркетинговые курсы. И не только денег, но ещё времени, умственных и душевных сил. А ещё я нанимал маркетологов, отстегнул им 30к. Ничего.
НИ-ЧЕ-ГО.
У меня в какой-то момент появилось чувство: на мне, короче говоря, какое-то проклятье древних фараонов, инфа сотка. Не придут ко мне через соцсети клиенты, нигде никто меня не найдёт, не увидит, не выберет.
Периодически срываясь в отчаяние, я восстанавливался, получал поддержку коллег, и продолжал двигаться дальше. В конце ушедшего года я познакомился с двумя чудеснейшими женщинами, мастерицами в своей сфере.
Одна психотерапевт и предпринимательница, вторая эзотерик. Я взял от них лучшее, получил их поддержку и обратную связь, отражение.
Я, кажется, теперь начал втыкать, что "проклятье фараонов" есть только у меня в голове. И насколько оно на самом деле иллюзорно. Как я сам за него цепляюсь.
Сейчас у меня два клиента в длительной работе и я продолжаю работать над тем, чтобы проявляться и становиться видимым по-другому.
Нет, дело не в маркетинге, не в уловках, не в рекламе, не в образах и словах, не в том, что у меня "не продающие посты".
Меня восхищали мои преподаватели-экзистенциалисты в центре, где я учился. Меня восторгает величайший экзистенциальный психотерапевт современности Ирвин Ялом. Я смотрю на этих взрослых, зрелых, уравновешенных, глубоких людей и думаю, как хотел бы быть на них похожим.
Но этого никогда не будет. Я никогда не буду кем-то другим, но только самим собой. И чем больше я буду стараться быть не собой, пусть я даже буду вдохновляться самыми лучшими, светлыми людьми, я не стану таким. Вдохновляться можно, но подражать нельзя.
В своём блоге в инстаграме я был overдофига серьёзный. Тёр за серьёзные экзистенциальные темы. Делал глубокие разборы и всё такое. Это всё классно, но это не я. Точнее, это только одна небольшая часть меня, - да и то скорее "экспертная", чем человеческая.
От той психотерпевтки-предпринимательницы я получил такой совет: позиционируй себя не как психолог\психотерапевт, а как
человек, работающий психологом.
Я когда в первый раз от неё это услышал, мне так полегчало. Как будто до этого я сидел в тесной, душной камере и вдруг стены упали и я увидел, как на самом деле вокруг много пустого, чистого, свежего пространства.
Когда моя страничка была просто личной, я постил, что хотел. Делился, чем хотел. Мемы были такие, с которых я ржал. И я вообще не думал о том, будет это кому-нибудь интересно или нет. Я просто делился тем, чем хотелось поделиться.
А потом всё это исчезло. Но так быть не должно.
Профессиональное не должно вытеснять личное. Они должны объединяться друг с другом.
Прокручиваю в голове слова той психотерапевтки, смотрю на свой блог в инсте и с облегчением выдыхаю:
"Когда клиенты выбирают вас, как своего психолога, они выбирают не ваш психотерапевтический подход, не ваш диплом, не ваши мудрёные посты о треугольнике Карпмана, они выбирают человека. И вы, как психолог, предлагаете своим клиентам психотерапевтические отношения человек-человек, в котором возможен рост и исцеление. Ну и скажите мне, какого хрена тогда вести соцсети, если вы свою человеческую часть там не показываете?! Алло?!" :D
Она потешная баба, обожаю её.
Занимаюсь сейчас своим внутренним расколдовыванием. Собираю ресурсы, чтобы встряхнуться и говорить, быть, проявляться просто - прямо как тут, в тамблере.
Конечно, я в любом случае в инсте не буду ни историями из юности делиться, ни рассказывать гейские истории и всё такое, тут всё-таки остаются мои границы.
Но попробовать больше проявляться человеческой частью интересно.
Пусть у меня всё получится.
49 notes · View notes
sims4littlebird · 1 year
Text
Эйдан и дела стаи: ?: ШЭФ!!! КАПЕЦ! ВСЕ ПРОПАЛО! Эйдан: Что пропало то?
Tumblr media
Э.: НУ КАПЕЦ! ВСЕ ПРОПАЛО!
Tumblr media
Э.: НУ КАК ТАК! НУ ЕПТВОЮЗАНОГУ!
Tumblr media
?: Прости, босс, оказалось, что тот собачий корм был просрочен. Э.: А Я ВСЕГДА ГОВОРИЛ МЯСО КОРМОМ НЕ ЗАМЕНИШЬ! Идиот. Иди ищи новый толчок!
Пока полулюди-полуживотные разбирались с жизненно важным вопросом, Витьку стало скучно и он впервые пошел к бате в гости.
Tumblr media
Ползеееет малой, ползет хд Дед: А ты че тут делаешь, Вик? В гости али по делу какому?
Tumblr media
Виктор Эйданович: Конечно по важному делу! Я к отцу! К самому главному в стае!
Tumblr media
Тэйт: К главному?) Ну тогда за углом посмотри, ссыт наверн как всегда. Дед: Тэээйт, замолкни! Занимается он. Ка-ча-ется. Делает полезные физические упражнения. И тебе бы тоже не мешало. Тэйт: Ой пойду лучше поссу
Tumblr media
Эйдан: Виик! А ты че здесь делаешь??? Я же сказал, что сам отведу тебя сюда как придет время... Виктор: Так оно пришло! Вместе со мной!) Эйдан: Да? Тогда может пора потренировать стайный вой? Как думаешь?
Tumblr media
В.: УУВВВООООУУУУ!!! Конееечно, пааа.....
Tumblr media
В.: Ты мееега крут, пааа!) Хочу быть таким как тыыы) Э.: Кто? Я? Согласен :3
Tumblr media Tumblr media Tumblr media
Тэйт: Кто ложанул в пятой октаве?! Кажется у меня кусок в горле застрял
Tumblr media
Эйдан: Это тебе слух надо проверить, Тэйт! Стареешь, брат.
Э.: Не переживай, сынок, всему научишься. Чуть больше практики и у тебя будет самый чистый и грозный вой из всех, что когда-либо слышали оборотни. Всему свое время.
Tumblr media
Вик: Я и не переживаю, па! Мне нравится с тобой заниматься!) Э.: Это главное.
59 notes · View notes
lamia-amduscias · 22 days
Text
Я заново в него влюбилась. Прекрасное чувство покоя, тепла и родства душ.
Ча Ци – это мощный сдвиг в сознании. Спасибо, Шу Пуэр.
10 notes · View notes
outonpatrol · 15 days
Text
Задержался на работе больше чем на час.
Настроение пританцовывать в ритме ча-ча-ча!
8 notes · View notes
juls-tsim · 3 months
Text
через півтори години за українським часом мені виповниться 30 років пиздець
2 роки знаходжусь в іншій країні без родини друге ДН буду святкувати сама Нічого не хочу Тільки повсякчасне відчуття якогось смутку в суміші з тревожністю та неймовірною тугою за батьками вони без мене старіють кожного для я думаю, що може щось трапитись, а мене немає поруч я не можу бути їм підтримкою і при цьому вони не можуть бути підтримкою мені
я взагалі не розумію, що яроблю і для чого я відчуваю себе людиною без професії, без цілей, без планів на майбутнє я просто існую і може завтра я не прокинусь а може це трапиться з кимось з моїх близьких, а я не зможу з цим нічого зробити
Я так сильно ненавиджу оце все неймовіро
фасад красивий нема на що жалітись в середині - прірва пустеля величезна діра, яку нічим не заповниш суцільна самотність
сьогодні дізналась, що в моєї майстриніз манікюру помер брат йому було 46 моєму батьку 51 як часто я ридаю ві думки, що з ним може щось трапитись враховуючи, що він взагалі не дбає про своє здоров'я? кожного дня як часто я думаю, що бабусі вже будет 74? кожного дня як часто я взагалі думаю про смерть? кожного дня
I just hate it here як же охуєнно жилось в період між 2011 та 2018 поверніть мене туди мої 10ті
знову повторюсь ненавиджу це все відчуття самотності винищує з середини ніби не маю ні родини ні близьких нікого ПО-РО-Ж��Е-ЧА
7 notes · View notes
smollykif · 4 months
Text
— Дружба между мужчиной и женщиной, как жизнь на Марсе — явление предполагаемое, но трудно доказуемое. 😈
Tumblr media
Ча Джи - ан ❤️ Ли Хён - джу & Фор Осборн
Tumblr media Tumblr media
9 notes · View notes
daulliriton · 7 days
Text
Мои родители в командировке сейчас, в Казани, и я попросила их привезти что-нибудь с BTS или моим любимым Ча Ы Ну)))
Конечно аниме и к-поп магазины есть и в Москве, но это ж сувенирчик из Казани!
Так что, если у них будет время, может быть и заглянут в магазинчик, посмотрим)
6 notes · View notes
adeseya · 1 year
Text
РОЗЧАРУВАННЯ ЧА ЧА ЧА(((((((((((((((99
13 notes · View notes
sberendakov · 19 days
Text
Tumblr media
Продолжается запись на танцы на cледующей неделе! В понедельник (6 мая) - латиноамериканские (самба, ча-ча-ча, румба, пасодобль, джайв) танцы, начало в 20:00. Еще есть места! В субботу, 11 мая, в 18:30 - европейские (медленный вальс, танго, венский вальс, медленный фокстрот, квикстеп) танцы. Предварительная запись и вопросы - WhatsApp, Viber, Telegram 8 - 926-216-55-77 Вячеслав Можно записаться на отдельные занятия в мае заранее (запись по дням на май еще открыта). Занятие 1.5 часа, стоимость - 700 рублей. Есть абонементы на 4 и 8 занятий. Группы для всех желающих от начинающих и выше, возраст - 16 лет и старше. Дополнительная информация -> https://vk.com/gracemsu
0 notes
arhiopea · 2 years
Note
кого ты там блять соблазняешь ты блять чукча ебаная твой максимум это алкаш дядя Ваня за гаражами кстати тебя не бросили б если б ты могла соблазнить чмошница)
Бля, я вообще забыла за тебя и это сообщение, сорян!
Понятно, с тобой встречаются лишь потому что умеешь соблазнять? Мне жаль, что у тебя из стоящего только тело. Рекомендую тебе избавиться от такого окружения, знаешь же, что тело только на первые года даёт фору, не получится у тебя жить счастливо так.. бедный. Даже грустно стало, что такая злая жопка и без нормального человека. - на + даёт минус.. у тебя даже + нет.
Я в тебя верю!! У тебя получится не ротиком работать, а мозгами. Чмок в пупок, сладкий аноним
И запомни! Ча-ча раз-два-три
14 notes · View notes
gwenllianwales · 2 years
Text
Волошкове поле
Історія, до якої я хочу більше уваги. Історія про підлітків, які втекли з міста у волошкове поле. Втекли з міста, та не втекли від війни.
Tumblr media
Леся повільно видихнула, намагаючись не дивитися в обличчя друзів. Кілька хвилин тому вона розповіла їм свій секрет. І хоч відповіддю їй пролунали слова підтримки, щось всередині не дозволяло зустрічатися поглядами з будь-ким зараз. Лесі здавалось, ніби вона гола. Безсоромно гола, відкрита усім, чого вона й бажала, але разом з тим і дуже боялась. Тому й обійняла себе за коліна, тому й відсахнулась від Русланової руки, ніби від кропиви.
Руслан зітхнув. Тихцем поглянув на руку, ніби сподіваючись побачити на ній шипи. Та їх там не знайшлось. Натомість обросло голками Русланове серце. Голками всередину.
Вони сиділи на невеличкому пагорбі, посеред волошкового моря, і пагорб той здавався загубленим острівцем. Всі мовчали, навіть Софка, яка рідко тримала язика за зубами. Замість них говорило поле: приємним леготом, шумом високих запашних трав, квітів й симфоніями заклопотаної комашні. Тут здавалось, ніби нічого не трапилось. Тут ніби не було війни. Не накрило її чорне потворне розідране крило це поле, ці лани, левади, ліси.
Плечі Лесі здригнулись ніби від холоду. В очах замуляло, ніби від нарізання цибулі, а в горлі застрягло гостре каміння, багато-багато, й дряпало, дряпало…
Софка підсіла ближче, однією рукою пригорнула до себе Лесю, а іншу запустила в м’які трави. Леся не пробувала звільнитися, лише смикнулась один раз. Леся притиснула її до себе.
Земля тихо шепотіла, заспокоювала, зігрівала. Земля ніби говорила: «Не бійтеся, я з вами». Софка торкалась її, не дбаючи про манікюр. Перший манікюр з зими.
— Я сьогодні вперше слухав музику в навушниках, — зізнався Руслан, коротко усміхнувся.
— Вітаю, — відповіла йому Софка, обіймаючи подругу. — Я знаю, що ти… Тобі було важко.
Руслан кивнув, зосередивши увагу на волошці, що високо підійнялась над своїми друзями. Вона ніби когось шукала, виглядала, потягнувшись до сонця якнайвище. Цікаво, на кого вона чекала? Чи не на перемогу, як вони всі?
— Та, нескладно. Просто я забув як то — бути музикантом.
Він торкнувся пальцями ніжних пелюсток. Так, як він перебирав струни гітари. В вухах ще дзвеніло недавнє: «Увага! Повітряна тривога!», а зовсім не музика. Моторошні слова вривались в голову, ніби дикі голодні звірі, розганяючи всі думки, всі плани, всі мелодії. Руслан змусив себе усміхнутися. Він боявся слухати музику в навушниках. Боявся, що якщо так порине у неї, що пропустить оголошення про тривогу чи… чи навіть вибухи.
— Гей! — легенько штовхнув його плечем Мартін, якого насправді звали Мартином. — Я вважаю, що іноді треба відпочити від новин. Як от зараз. Чи скажете, що я сюди вас даремно привів?
— Та, бачу, ти майже образився, — пожартував Руслан, торснув Мартіна у відповідь.
— Еге ж. До речі, — він зробився дуже серйозним, навіть комірець сорочки розправив. — Називайте мене Мартином, не треба тих нікнеймів.
— Нічого собі! Це ж чому? — здивувалась Софка й навіть присвиснула.
Мартин своє ім’я не любив. Казав, що воно древнє, забуте й що жодна людина в здоровому глузді так свою дитину не назве. Тому й просив звертатися до себе на англійський манір. Жалкував, що вчителі відмовлялись так до нього звертатися. Та й батьки не розуміли, чому це син вперто ненавидів таке гарне ім’я.
— Ну, просто. Просто так захотів, — Мартін, точніше, тепер Мартин сором’язливо відвів погляд.
— Та ну? — не повірила Софка, перебираючи поміж пальців кавалки сухого ґрунту.
— Та просто подумав.
Софка похитала головою, навіть Леся нашорошила вуха. Руслан повернувся, дав спокій волошці. Через хвильку він жував гірку соломинку та зіщулено глядів на Мартина.
— Гаразд. Не хочу більше цуратися свого, — він хекнув, провівши долонею по короткому волоссі на потилиці. — Набридло. Шкода тільки, — помовчав, а потім ніби чвиркнув поміж зуби, — що аби це зрозуміти, мені знадобилось, аби війна почалась.
— Не тобі одному. Не тобі одному…
Леся зірвала кілька волошок. Минулого року приблизно в цей же час вона знаходилась далеко звідси, але там, вдома, росли точнісінько такі ж квіти. А може вони були іншими, але… Ні, вони — точно такі ж.
— Вибачте, — нарешті заговорила Леся й всі погляди вмить звернулись до неї, три пари очей належали тільки їй.
— Нічого, — усміхнувся Руслан, але більше не шукав її руки, лише лагідно торкнувся подумки.
Вони бачили на фотографіях те, що Леся бачила наживо. Їй здавалось, що її руки й досі окроплені кров’ю сусідів, яким пощастило менше. Чи можна говорити так взагалі? Леся зітхнула. Відчуваючи відразу до себе, до свого спасіння, вона щоденно боролась з такими хробаками сумління, що на них можна було б упіймати акулу.
— Я хотіла сказати, що вдячна кожному з вас. Дякую.
— І тобі спасибі, — Софка поплескала подругу по спині. — Ти молодець, що поділилась з нами…
— Так. І ти, як і обіцяла, звернешся до психолога, — наголосив Мартин таким тоном, ніби тільки одній Лесі потрібна була допомога.
Леся несміливо усміхнулась. Вона вже кілька тижнів збиралась йти до спеціаліста, але все ніяк. Щось завжди заважало, щось вигадувалось, аби не йти, щось… Мартин ще раніше погрожував, що відведе за руку. Втім, це не так вже й погано. Мартину, йому б, також до психолога. Бо його батько на передовій. І його батько… невідомо чи повернеться. Ні. Він повинен повернутися. Повинен. Бо ще одні похорони у їхньому місті — знову ножем по серцю. Ще одні… А скільки їх вже було!
— Ну, а ти, Софко? — вона аж здригнулась, коли Руслан поглянув на неї. — Ти?
— А що я?
Софка перехопила квіти у Лесі, вдихнувши в себе аромат. Виявилось, що волошки втратили запах чи взагалі не пахнули. Софка не знала. Вона ніколи не нюхала їх. Тому, відклавши букетик на коліна, задумалась над тим, чого не робила, не встигла і вже не встигне.
— Софіє, — знову гукнув Руслан. — Зателефонуй. Напиши.
— Мені страшно, — кинула, втомлено прикривши очі. — Мені лячно. Я боюсь отримати не ту відповідь. Я боюсь ігнорування. Я боюсь… всього боюсь.
Леся вклала голову на плече Софки. Стало тепло, запахнуло хорошим шампунем. Але цей запах був чужим тут, у полі. Софія не розплющила очі, але усміхнулась. Та, кому вона боялась написати, перебувала далеко звідси. В іншій країні, далеко в Європі й… невідомо чи повернеться. Але не це ятрило серце так, як інше. Софія закохалась у дівчину. Й той день, коли вона зізналась у цьому собі, був двадцять третього лютого. А коли вона зізнається їй?
Слова розгубились на пів дороги до озвучування. Руслан зітхнув. Він не міг обвішувати подругу порадами. Знав лише, що жити потрібно тут і зараз. Слух його почав забувати музику, а всередині все переверталось від панічних атак, і здавалось, ніби смерть уже проникла в нього як ін’єкційна голка у м’яз, але… Він тягнувся до життя як та найвища волошка до сонця.
— Я хочу, аби ви мені дещо пообіцяли, — попросив Мартин, струшуючи зі штанів пил, аби лишень чимось зайняти руки. — Пообіцяйте вижити.
Софка зітхнула. Сказала б, що пафосно, та змовчала. Леся повільно кивнула. Руслан тихо зітхнув.
Тишу розрізав шум. Здавалось, що небо лаялось на когось з них, гучно й хрипло. Стрілою промчався літак кудись вперед. Всі підхопились, задерши голови. Тривоги ж не було, не було її, значить, літак їхній. І дійсно — дружній літак, їхній літак, он і тризуб видно. Хоч всередині вже ніби на пательні зашкварчало — все перевернулось.
І летів той літак туди, де бої, де кров, де смерть. І летів він туди, де батько Мартина й дім Лесі. Вони помахали йому, як колись махали потягу. Бажали удачі, дякували, казали, що чекатимуть. Стрибали, тримаючись за руки, танцювали, незважаючи навіть на красиві волошки під ногами.
— Ми переможемо. Переможемо! — заволала Леся в небо, пригрозила йому чи тому, хто сидів там, за ��марками, кулаком. — Чуєш?
— Переможемо! Переможемо! — підхопили собі й інші.
До втрати голосу, до запаморочення, до сьомого поту, до гострих реп’яхів й соломинок, що дряпали шкіру навіть через тканину. Як раніше викликали дощ, так зараз жадали перемогу.
Додому повертались пізно, коли до початку комендантської години залишалось хвилин з сорок. Руслан думав про музику, яку повинен слухати, бо ж хотів стати музикантом. Леся — про дім й про волошки, які росли коло бабусиної хати. Мартин про батька, про його шрами, рани, про побратимів, про небезпеку й про перемогу. Софка про закордон, куди не збиралась, але де зараз знаходилась дорога людина. Коли ж зважилась написати їй, то помітила зіпсований манікюр: фарба злущилась, а під нігтями була земля. Їхня земля, земля українська.
@ukrfanficshn
фум (додам пізніше)
аркуш
ао3
8 notes · View notes
blackhester · 2 years
Text
*звонок, звонит бабушка*
-алло? - привет, даш. ты сейчас дома? я вот по поводу русского звоню. у тебя же завтра экзамен? -да, я дома. - проконсультировать тебя по русскому языку хочу -ну, давай попробуем - что вы там делать будете? диктант писать? - ээээ.... ну там тест сначала, а потом сочинение. - сочинение? ну хорошо. я тебе сейчас кое-что расскажу. есть где записать? -ну да. - давай, слушай и записывай. ча-ща пиши с буквой а. роща например -...... -жи-ши с буквой и. и три исключения: парашют и брошюра (не запомнила третье) -... хорошо.....
23 notes · View notes
katerinapear · 1 hour
Text
Откровение
У меня было несколько попыток «залететь» в К-поп. С разных ракурсов.
Первый, естественно, музыкальный. Даже не помню с какого года стала постоянно тут и там  натыкаться на упоминание о BTS. В основном, хвалебные. Или в разных сборниках «модной/молодежной» музыки мелькал исполнитель BTS (а может и какой-то другой, да вот только кто же сейчас вспомнит), но проблема в том, что я очень привередлива к незнакомым мне исполнителям. Если композиция не заинтересовала меня, как говориться, с трех нот – я её пропускаю. Ну вот такая я вредина. Для исполнителей, которые мне знакомы – могу до припева потерпеть, если сильно постараться. Как уже можно догадаться, в этот раз К-поп прошел мимо меня.
Второй опыт, я уже целенаправленно полезла в ютуб, чтобы посмотреть что же там за БТС такие. Говорят о них и говорят. А я не могу понять кто же они такие. Нашла популярный клип (кажется, это был «Dope» (спойлер:  теперь это одна из моих любимейших композиций)) и не поняла о чем столько разговоров. Правда. Смесь корейского с английским выбила меня из колеи, а то что я не могла различить ребят  - очень смутило. На этой неловкой ноте я и потеряла интерес к изучению вопроса К-поп.
И вот в 2022 году я открыла для себя мир дорам. Кому-то покажется, что я припозднилась, но имеем что имеем. Среди саундтреков встречались приятные фоновые песенки,  но для меня они были что ни на есть – ФОНОВЫЕ. Послушать их отдельно от картинки не хотелось. До того как я посмотрела «Алые сердца Корё». Эта дорама, или точнее саундтрек к ней, всколыхнули мои чувства. Я впервые рыдала, не просто немножко расчувствовалась до пары слезинок, а натурально рыдала в голос, захлебываясь слезами и соплями, от песни. Я говорю о Epik High - «Can You Hear My Heart». Эта композиция разорвала меня изнутри. Даже спустя тысячи тысяч прослушиваний, эта песня вызывает во мне бурю эмоций.
Не знаю как остальные зрители, но в процессе просмотра фильма или сериала у меня всегда возникает желание почитать про актеров, которые воплотили в жизнь персонажей. Среди мужского каста числился исполнитель мужской айдол-группы EXO Бён Бэк Хён. И что я сделала? Правильно, пошла в ютуб, только уже с запросом EXO. И посмотрела клип на песню «Don’t fight the feeling». Снова мимо. Посмотрела на симпатичных пареньков, посетовала на нереальность происходящего, имея ввиду концепцию активных танцев и приличного пения.
Немного позже, история повторилась с Ча Ын У и Astro. Хороший вокал и красивые парни, больше я ничего не увидела. Я была той еще ограниченной стервой в оценке всего происходящего.
Всё изменилось после одного reels в инсте, девушка рассказывала о недавнем прямом эфире, на котором, неизвестный мне человек общался с публикой и пел песни на протяжении нескольких часов. Зацепил меня отрывок с исполнением песни «Unholy» Сэма Смита. До этого момента мне эта песня не нравилась от слова совсем (да и сейчас, в принципе, тоже). Я и слов-то разобрать не могла. Но в тот раз я её действительно услышала. После этого reels изменилось ВСЁ.
0 notes
smollykif · 5 months
Text
Tumblr media
День рождения Ча Джи-ан 🌹🍾🥂прошло в кругу подруг ❤
Tumblr media Tumblr media Tumblr media Tumblr media
9 notes · View notes