#cagyn | Explore Tumblr Posts and Blogs

adelaida-viliorovna · 9 months

Text

21.07.2023 П'ятниця 19:08

Ой, да пофіг. Я це, все ж таки, опублікую.

Бачите помилки - скажіть мені.

/*Я ще вчуся у всі ці арти і фанфіки*/

Довгий час він вагався, думав і мріяв про це. Поділився своїми думками з Ліліт, розповів Моргіну, навіть попросив поради у Ель та Мінерви, щоб переконатися, що це вдала ідея. І нарешті, ось настав момент, коли Калеб відчиняє двері свого власного кото-кафе.

У кафе одразу розмістили різні іграшки, мисочки, полички, деревця та подушечки. І, звісно, котики. Їх було аж дванадцять. Різних кольорів та розмірів, вони одразу позаймали усі поверхні до яких тільки могли дотягнутися.

Калеб був щасливий. Ще вдосвіта він приїздив у заклад та розпочинав готувати різні тістечка. Швидко також він розібрався і з навороченою кавоваркою. Але й виділив кілька окремих стендів для різного виду чаїв. Адже його чарівник так любили чай.

— Няв, — кілька котиків потерлися о ноги вампіра.

— Зараз, любі, зараз, — чоловік виклав у вітрину останні тістечка та, зі зграйкою котів біля ніг, пішов до мисок. Найдорожчий корм, вітамізована вода — грошей на улюбленців він ніколи не жалкував.

Калеб почухав кількох пухнастиків за вушками від чого вони почали голосно муркотіти. Він посміхнувся. Це було майже райське місце. І він сподівався, що відвідувачам також сподобається.

І це було дійсно так. Відвідувачам сподобалася компанія пухнастиків. Звісно, коли Калеб побачив як дехто сідає з котиками прямо на підлогу, одразу вирішив притягнути декілька пуфиків-мішків. А потім ще декілька. І ще.

***

— Це дійсно чудове місце, — Моргін майже по котячому муркотіли, прикривши очі та гріючи долоні о чашку гарячого зеленого чаю.

— Воно стає ще чарівнішим, коли сюди приходиш ти, сонечко, — Калеб приніс тістечка та поцілував мага у скроню. Чарівник тихо хіхікнули коли один з котиків забрався їм на коліна і почав голосно муркотіти. А вампір знову із подивом помітив, що більшість котиків тепер сидить біля блондина, утворивши таке собі кото-гніздо.

— Здається, вони вважають тебе своєю кото-мамусею, — Калеб обережно пробирався до крісла через “гніздо”. Моргін дзвінко розсміялися і вампір міг поклястися, що у приміщенні враз стало світліше.

— Ну, якщо ти їх кото-татусь, то я не проти бути їх кото-мамусею, — Моргін, всміхаючись, зробили ковток чаю. Калеб, здається, забув як дихати.

***

Тринадцятий з’явився у кафе лиш кілька днів тому, а вже поводився так наче то його кафе. Чи її. Вампір так і не зміг зрозуміти — котик у руки не давався.

Пруткий, із золотистою, густою, трохи кучерявою шерстю та великими зеленими очима, він ходив по кафе наче король, оглядаючи свої володіння. Королем він став і серед інших котиків. Вони постійно поступалися місцем, вкладалися навколо під час обіднього відпочинку, йшли слідом або навпаки — не йшли, якщо 13-й був не в гуморі.

***

— Мр-р, — золотистий котик застрибнув на барну стійку, потершися о руку вампіра.Той погладив кота, не відволікаючись від телефона. 13-го це не влаштовувало, тому, аби привернути увагу, він скинув на підлогу чашку з кавою. “Дзень” — шматочки та крихти колись фарфорової чашки розлетілися по підлозі.

— Ох чорт! Якого… — поки вампір намагався зрозуміти, що сталося, котик знову потерся о його руку. — Тринадцятий, ах ти ж негідник. — Бурчати, то вампір бурчав, але котика за вушком все ж таки почухав. Нічого. Все одно та чашка постійно одного конкретного чарівника бісила. До речі… Калеб подивився на 13-го, який спокійно продовжив вмиватися. Та ні, не може такого бути.

***

— Та куди ж вона поділася? — Калеб переставляв баночки знов і знов. — Де, де, де?

— Ня-яв, — зеленоокий котик подивився з інтересом на вампіра.

— ��-о, привіт, Тринадцятий, — чоловік погладив котика по голові — М’яту мою не бачив? — запитав жартома і продовжив пошук.

— Няв!

— Вибач, мені ніколи, — Калеб відмахнувся від котика. Дарма. Котик вчепився зубами у рукав рубашки вампіра та потягнув на себе. — Тринадцятий! — Калеб хотів було крикнути на кота але вчасно зупинився. Перед ним лежала баночка із м’ятою.

Від крику котик трохи притиснув до голови вушка, але все одно, обережно, лапкою підкотив до чоловіка баночку. Калеб з подивом дивився то на баночку, то на кота. А потім, замість баночки, потягнувся до 13-го. Котик налякано сжався. Вампір зупинився і закусив губу.

— Вибач, що накричав, — котик трохи розслабився.

— Дякую. — Чоловік погладив кота по голові. Котик, вперше за увесь час проведений у кафе, почав муркотіти. Вибачення прийняті.

***

— Знаєш, — замисленно протягнув Калеб. Моргін відірвалися від книги та подивилися на вампіра. — До мене у кафе постійно приходить один котик. Тринадцятий. Так ось, він мені тебе нагадує. Дуже. — Вампір трохи розсміявся. Моргін здивовано підняли ону брову.

— Мишко моя, ти що ж хочеш сказати, що мені тепер потрібно тебе до котів ревнувати? — Калеб засміявся ще гучніше та, поки чарівник нічого не навигадували далі, поцілував Моргіна.

***

Тринадцятий з'являвся та зникав невідомо як і коли. Калеб ще жодного разу не бачив, щоб кіт приходив через вхідні двері або вікна. Просто, ось його нема і ось він є.

— Телепортується чи що… — вампір, нахмуривши брови, дивився на те місце, де щойно був кіт.

***

За вікном кричали сичі та й ніч була, на диво для Форготн Холлоу, дуже тихою, затишною. Калеб то замисленно перебирав золоті кучері, то обережно торкався оголених плечей чарівника, а потім знову злегка намотував на пальці їх кудряве волосся. Моргін же чи то замріяно, чи то сонно, вимальовували кінчиками пальців невидимі візерунки на грудях вампіра. Вони зупинилися коли чоловік тихесенько покликав їх на ім'я.

— Моргін, а коти можуть телепортуватися самостійно? — Калеб подивився у вікно, згадуючи 13-го.

Моргін фиркнули та трохи піднялися на руках.

— Мишко моя, ти дійсно хочеш щоб я зараз відповідали на такі запитання? — вони всміхнулися і, поки вампір не встиг відповісти, злегка прикусили його шию. Калеб шумно вдихнув та закусив губу.

— І хто з нас двох тут ще вампір? А, сонечко? — чоловік ледве стримав стогін коли маг укусили сильніше. Моргін поцілували місце укусу і всілися на стегна вампіра, трохи спираючись руками о оголену грудну клітку. Слідкували за тим як зщезав синець на блідій шкірі.

— А, можливо, я напівкровка, — чарівник трохи загадково посміхнулися. Калеб подивився на них знизу вгору та, відчутно надавивши, провів пальцями по сліду свого укусу на їх шиї. Моргін свого стогону не стримували. Та ще й голову наклонили аби вампіру було краще видно дві маленькі червоні цяточки. Калеб зробив подумки помітку спитати мага, що вони мали на увазі, адже ті ніколи і нічого не говорили просто так. Мудрець на те й мудрець. Але зараз…

— Йди до мене, кохання моє, — вампір притягнув їх до себе, цілуючи у губи. Про котів вони потім поговорять. Наступного дня.

***

— Ні

— Що "ні"? — Калеб не одразу зрозумів про що говорять чарівник. Та і як тут зрозумієш, якщо вони з книжкою зайшли на кухню і весь цей час мовчали.

— Звичайні коти не можуть телепортуватися, — Моргін перегорнули сторінку книги. — Навіть якщо цей кіт фамільяр чарівника, то за власним бажанням він не може телепортуватися. Тільки якщо чарівник його викличе заклинанням. — Пояснили і знов затихли.

Вампір нахмурив брови і, подякувавши, продовжив готувати сніданок.

***

《Калеб, привіт!》 — із динаміку телефона пролунав веселий голос Ель — 《Моргін вже у тебе?》 — Вампір завмер. Існує небагато причин, через які інші переймаються тим чи дійшов кудись Ембер.

《Привіт》 — Калеб перехватив слухавку зручніше — 《А повинен? Щось сталося?》 Чоловік почав хвилюватися і вже збирався вилітати з кафе, як жінка відповіла:

《Все добре, не хвилюйся. Вони просто сказали, що летять до тебе. Але не уточнювали куди саме: у кафе чи додому.》 — Вампір видихнув — 《Але, коли побачиш їх, нагадай їм, що ми завтра на дев'яту домовилися зустрітися. Бо знаю я вас двох.》 — І чоловік майже побачив ту криву усмішку.

《Добре-добре. Я їх навіть розбужу.》 — Калеб потер шию. Розбудити чарівника, коли вони того не хочуть, той ще виклик — якщо не заморозять, то спалять, або током вдарять… Хоча зрідка вони натравлюють на людей килим, який несподівано починає ричати та кусатися.

Вампір тряхнув головою та розирнувся навкруги. Моргіна тут не було. Але був кіт. Який так сильно нагадував чарівника…

***

День добігає кінця, кафе закрилося і Калеб збирав залишившийся посуд. Котики вже повлягалися кто куди. Окрім Тринадцятого. Він сидів на тумбі та спостерігав за кожним рухом чоловіка. Вампір краєм ока спостерігав у відповідь. Потім зупинився і подивився на кота. Той трохи нахилив у бік голову. Але замість кота чоловік чомусь бачив одного конкретного чарівника, які насміхалися над ним. Тряхнув головою і пішов далі. Зовсім вже з розуму з'їхав через кохання.

Калеб зайшов за барну стійку, поставив брудний посуд та тяжко зітхнув. Треба з цим кінчати. Він подивився прямо на кота та склав руки на грудях:

— Моргін, якщо це ти, то досить знущатися! — Вампір ще хвилинку подивився на кота. Кіт у відповідь встав, потягнувся і, зістрибнувши з тумби, перетворився на зеленоокого чарівника.

— Довго же ти… — Моргін потягнулися догори, а потім грайливо посміхнулися вампіру. Тому, який, до речі, чи то від несподіванки, чи то віл переляку вхопився за груди та відстрибнув на кілька кроків.

— Це… Ти? … ЯК?! — Калеб розумів, що з глузду він не з'їхав але ж — Трясця, Ембер, курва ти така!

Моргін тільки розсміялися. От вам і страшний кровожерливий вампір, який злякався маленького фокуса.

— Трохи переробив та з'єднав кілька заклятть. — Чарівник гордо розповіли, роздивляючись свій манікюр. — До речі, дивись як ще можу — вони махнули рукою і перше, що побачив вампір, це купа зірочок-блискіток навколо чарівника. Потім вже хвіст та котячі вушка. Калеб завмер, роздивляючись.

Моргін же не гаяли часу і, відверто хитаючи стегнами, підійшли до вампіра.

— То, як ти дивишся на те, щоб якнайшвидше поїхати додому? — Ох же цей солодко-медовий тон голосу. Чоловік був впевнений, що червоні в нього вже і й вуха.

— Та, той, мені ще посуд треба… — Калеб похитав рукою, вказуючи на брудні чашки але погляду від зелених очей не відводив.

Чарівних нахмурилися, фиркнули та клацнули пальцями. Весь посуд став чистий та розлетівся на свої місця. Калеб хотів було прослідкувати очима за чашками але не встиг. Моргін схопили його за краватку та потягнули до себе.

— Додому, Ваторі. Негайно!

8 notes · View notes