PRYCHYNNA. THE STORY OF LOVE (Ukraine 2017 | 22 min)
Thanks to the support of the Representation of the European Commission in Austria, the Ukrainian short PRYCHYNNA. THE STORY OF LOVE was included into the EU Youth Cinema program as a sign of solidarity. Starting from Europe Day May 9th, the film will be available free of charge worldwide to anybody who is interested until May 31th.
According to the director Andrii Shcherbak, the context of the animated ballad about a couple in love, doomed to separation, madness and death because of the war, has changed since the Russian invasion into Ukraine: “Viewers who have seen photos from the city of Irpen, Bucha or Mariupol will perceive this film differently. Terrible assumptions have turned into reality. The war, the violence, the death – all this happens here and now.”
"кінґзмен: золоте коло" - найдивніший досвід у моєму житті. весь цей фільм схожий на наркотичний прихід. здається, сценаристи дружно розділили косяк поки прописували все це лайно. і дідько би з тим, але увесь той тріп вони сприймають серйозно. ніякої самоіронії. протягом двох годин я просто була: "шо😶"
натягне на 3-4 з 10, не рекомендую, лиш якщо ви навмисне не шукаєте нефільтрований криндж. в такому випадку вам сюди.
Це неймовірний фільм! Однозначно 5/5 для мене. Через призму власного болю головної героїні, яка переїхала у містечко для людей похилого віку, враховуючи її онкологію... Ця жінка не дивлячись на вік та завдяки її подрузі створила клуб для черлідерок яким за 60!
Дуже мотивує, і показує, що вік - не вирок. Справді! У нас у багатьох є стільки думок, стільки страху, що про нас подумають інші? Та яка різниця, якщо це вам приносить задоволення! Звісно не кажемо про щось що приносить справжню загрозу вам чи іншим, окей?😅😉
Якщо ваша душа дійсно горить якоюсь справою, спробуйте! Йдіть до мети, працюйте, не слухайте заздрість чи образи інших. Це лише ваше життя, і цей фільм нагадав мені саме це. А ще тепер є бажання жити у старості у подібному містечку, з неймовірно крутими людьми)
Кохання з огірком та інші принади дослідження себе, сексуальності та світу
Режисер Йоргос Лантимос в своєму фільмі «Бідолашні створіння» несподівано запропонував переглянути інвертовану версію «Квітів для Елджернона» Даніела Кіза. Зазначена як чорна комедія картина з’явилася на екранах в 2024 році.
Похмура реальність перших 20-ти хвилин фільму в стилі «Людини-слона» Лінча знову ставить одвічне питання перед людством: «Quo vadis?» Кадри розповідають історію «Бога з собачою мордою», що являється новітнім Франкенштейном, але навідміну від класичної історії Мері Шеллі, потворний велетень сам постає деміургом, вдихаючи життя у Беллу – дорослу жінку зі свідомістю дитини, що швидко розвивається.
Нам пропонують протягом двох годин простежити за ще одною версією Пігмаліона, де шлях до гармонії веде через пізнання себе. В першу чергу своїх бажань, реакцій та імпульсів тіла, сексуальності. Фільм точно не варто рекомендувати до перегляду поціновувачам Вікторіанської епохи, коли навіть слово «нога» вважалося вульгарним. Сцен еротичного характеру в картині вистачає.
Необмежена заборонами соціуму, людяністю та мораллю головна героїня фільму занурюється в буремні води пригод і нових відкриттів. Лісабон, Афіни, Париж розкриваються через призму досвіду Лоліти та Емманюель.
Потішними моментами й жартами цей фільм викликає в спогадах «Скромну привабливість буржуазії» Луїса Бунюеля. Тут палаючий від жаги та ревнощів коханець намагається скинути в океан бабусю, яка за останні 20 років більше переймалася питаннями розуму, ніж стосунками з протилежною статтю. Філософ, захищаючись від світу, стає циніком, а матрос в білому костюмі здійснює вендету над чайкою. Що це все має означати? Істина у вині, не піддавайся абсурду.
Рівня Маестро в своєму фільмі автор картини не сягає. Рубати стіни сокирами й тягти за собою на плечах рояль, на якому лежить мертвий осел та зручно вмостилися, щоб вести дискусію, політик з ченцем, здатні тільки великі. Прості ж смертні обмежуються кадрами зі свино-куркою чи гусо-козеням та іншим сюром, що стікає кров’ю та потом в амбулаторіях і прозекторських за кадром нашого буремного часу.
В розкішному вбранні та без нього героїня Емми Стоун навчиться не тільки тілесному, але й нарешті поставить питання: «Чи можу я змінити світ?»
У відповідь хіба може пролунати безумний і замучений голос коханця, якого Белла після всіх своїх пригод залишає на засніженій площі в Парижі: «Сам Христос розбив би тобі голову булавою!»
Ніхто не здатен відчувати, бачити, любити, як Христос, приймати Його рішення. У фільмі «Бідолашні створіння» ніцшеанський мотив богоборництва органічно вливається у світовий мейнстрим, такий популярний останнім часом. Ad absurdum.
Гра Емми Стоун заслужила нагород і визнання серед критиків. Крива і холодна маска роботоподібної істоти за понад дві години часу досягає константи, практично позбуваючись емоцій, їх проявів на обличчі. Уіллу Сміту з його роллю в екранізації Станіслава Лема є в кого повчитися. Після перегляду складається враження, що кожного з нас можна вдосконалити, як деталь в механізмі, вистругати рубанком, зняти трохи металевої стружки і готово. Вуаля!
Подекуди своїм візуальним рядом фільм нагадує «Алісу» Тіма Бертона. Так само багато яскравих фарб, блискучий антураж, костюми та грим акторів, але найважливішого не вистає, катарсис не відбувається, лише відчуття легкого натяку на штучність. Зелене сонце десь існує, та режисер не змусив мене у нього повірити.
Після слів Белли: «Я б хотіла провідати мого ледь живого Бога», я вхопився за примарний шанс, що цей фільм може потрапити до категорії улюблених, але помилився.
«Якщо судилося потонути, то в річці кохання», - говорить чоловік-тиран до своєї доведеної до суїциду дружини. Любові в цьому фільмі я не побачив. Навіть в найважливішому кадрі, коли помирає Творець. Та, власне, й сама Белла повторює, що почуття їй не притаманні. Замало говорити слово «вражаюче!», щоб відчувати любов.
Стосовно гендерного протистояння та питання жіночої емансипації автор картини на вірному шляху, але у фіналі не зважується розв’язати хід сюжету в радикальний спосіб. Окрім Творця, чоловіки на фоні головної героїні виглядають вторинними та тьмяними. Навіть тиран-антагоніст з пістолетом в руці замість того, щоб покарати втікачку за ганьбу й розтоптану гідність, веде з нею вишукані розмови за вечерею. За пропозицію позбутися клітора, любителька слова «емпіризм» Белла чомусь стріляє йому в ногу, а не в яйця. Яєць на такий хід режисеру Йоргосу Лантимосу не вистачило. Він точно не схиблений на своїй праці безумець, як Тарантіно, не цинік зі скальпелем для розтину реальності, як фон Трієр, хоча і намагається подекуди його наслідувати.
Фінал сприймається майже як ідилія. Бог помирає за Ніцше. Гострі кути мають бути згладжені. Белла здобуває покликання та свободу. Чоловік-тиран – покараний. Генерал щипає траву на колінах. Балансу сил досягнуто. Справжній коханий, що весь час чекав і сподівався, непомітно губиться на задньому плані. Тільки от питання, чи потрібен він такий Беллі? А не краще згадати про старий-добрий огірок?
Фільм-розслідування про загибель трьох волонтерів: «Буча: розстріл на Києво-Мироцькій»
Фільм-розслідування про загибель трьох волонтерів: «Буча: розстріл на Києво-Мироцькій»
У боротьбі з російським агресором українці стають одним фронтом. Рік тому телерадіокомпанія «Суспільне» створила фільм-розслідування про злочини російської армії в Бучі. Стрічка «Буча: розстріл на Києво-Мироцькій» вийшла з англійськими субтит