#події

[ridne-info]

Культурні та музичні події Запоріжжя на ці вихідні

Запоріжжя готується зустріти хвилю захоплення серед мистецьких, кіно та розважальних подій на цьому тижні! Завтра, 28 липня, о 19:00 годині у ресторані LiHoy буде проведений довгоочікуваний концерт KISHE, який обіцяє стати справжнім музичним видовищем для гостей закладу. Також, цього тижня кіноманів чекає низка захоплюючих емоцій! Від 27 липня до 2 серпня на великих екранах міста будуть представлені кілька нових фільмів з захоплюючими сюжетами та динамічними виставами: - "Маєток з привидами" - захоплююча містична пригода. - "Павутиння" - неординарна драма. - "Гра з дияволом" - захоплюючий трилер. Також, вже у прокаті можна побачити такі захоплюючі стрічки, як "Місія неможлива: Розплата. Частина 1", "Барбі", "Оппенгеймер", "Пташиний ульот 2" та "Стихії". Культурне життя Запоріжжя оживає і в театральному плані. В Запорізькому Театрі ляльок відбудуться захоплюючі лялькові вистави для дітей та їх батьків: - "Кошеня за іменем ГАВ" - казкові пригоди кошеняти Гава, що принесуть радість та усмішки малечі. Дата: 29 липня 2023, початок о 11:00. - "Гензель і Грітель" - неперевершена лялькова вистава, що занурить глядачів у чарівний казковий світ. Дата: 30 липня 2023, початок о 11:00. Важливо врахувати, що пільгові квитки для дітей до 3-х років не передбачені. А любителі музики можуть насолодитися "COSMO SHOW" в Запорізькій обласній філармонії. Цей захоплюючий музичний вечір обіцяє стати незабутнім досвідом для всієї родини. Дата: 30 липня 2023, початок о 12:00. Вартість квитків: 250 – 450 гривень. Дітям до 3-х років у супроводі дорослих вхід безкоштовний. Не пропустіть чудову можливість насолодитися культурою та музикою разом з вашою родиною в чарівних місцях Запоріжжя! ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ♦ Відкрийте нову гастрономічну симфонію смаків ♦ Туалетний папір: загрози для здоров‘я та альтернативи гігієни ♦ Шлях до щасливого дитинства ♦ Туреччина будує стелс-корвети для ВМС України (ФОТО) • Ми у Twitter, Facebook та Telegram. Приєднуйся до наших спільнот!  Read the full article

#Афіша #Кіно #музика #події #прем‘єра #театр

[ua2daynews]

Незаконні активи на 100 мільярдів гривень: олігарху Фуксу оголосили підозру

Його підозрюють в ухиленні від сплати податків через «масштабні фінансові махінації» зі стратегічними підприємствами України. Працівники СБУ викрили на масштабних фінансових махінаціях зі стратегічними підприємствами та ухиленні від сплати податків олігарха Павла Фуксу. За даними слідства, з 2018 року той незаконно заволодів активами українських компаній на понад 100 мільярдів гривень. Холдинг…

View On WordPress

#Події

[pixelinform]

Астрологи назвали 3 знаки зодіаку, на яких чекає маса нових шансів та сприятливих подій до кінця квітня

Астрологи розповіли, які сприятливі події очікують на кількох представників гороскопу. Однак отримати все це вдасться не відразу, спершу доведеться добре попрацювати. Зірки підготували їм чудові дари. Близнюки До кінця квітня перед повітряними представниками розкриється безліч планів та перспектив. Незважаючи на те, що їм зроблять досить сумнівну пропозицію, все одно треба не поспішати…

View On WordPress

#Астрологія #гороскоп #знаки зодіаку #нові шанси #сприятливі події

[gwenllianwales]

Грушка розбрату

Надихнувшись "Кайдашевою сім'єю", "Енеїдою" та мітом "Яблуко розбрату", я вирішила написати цей невеличкий віршований фанфік. У ньому Кайдашиха, Мотря та Мелашка діють як богині в знаменитому міті (хто яка, краще вирішуйте самі). Тільки замість яблука... Груша!

Одного разу в Семигорах, А, може, зовсім і не там, З'явився парубок моторний, Прийшов і стука по шибках.

А стукав саме Кайдашиці, Її ж родині грушку ніс Тут вийшло аж три молодиці: Почухав носа наш Паріс.

«Це подарунок найгарнішій, — Сказав він й грушу простягнув, — Хто з вас така — хай він виріша!» І тицьнув пальцем десь у віз.

У возі, прямо на соломі, Лежав старий Кайдаш. І глянувши на гостя в домі, Швиденько впав і гайнув враз.

Схопила грушу Кайдашиха, Притисла її до грудей: «Мені принесли цеє диво!»

Сказала Мотря: «Тихо-тихо Покличу зараз я людей Та не віддам отій паршивій Грушечку мою». Ой, лихо, лихо! Вчепилась Мотря у свекруху, А та у неї теж як кліщ, Пішла двором злая розруха, Розбиті глечики й піч.

Стояла, думала й Мелашка: «Чому ж то та груша й не мені? Я он яка красуня, й кашка У мене кращая в селі. До Києва візьму ту грушу, У церкві її висвячу. Зроблю я це, тому що мушу, Тому що хочу грушу цю».

Поки дві куряву здійняли, Підняли дриґом все село, Мелашка швидко грушку взяла, Й сховала, ніби не було.

Прийшли обидві: Мотря, Уже без зібраной коси В її очах — чорна безодня, Під оком — синіє слід руки.

Та й Кайдашиха, та що стара, теж Гарнішою зовсім не стала: Без ока бідна, то, авжеж, Чудово Мотря постаралась.

Сказала Мотря як уміла: «Де той проклятий молодик, Спитаю хто тут з нас красива Тягнути буду за язик!» Та озирнувшись, зрозуміла: Той парубок давно вже зник. Та й груші тут ніде нема.

«Де наша груша? — запитала, Схопившись за серце стара. — Невже її ти затоптала?! Ну стережись, свиня мала!»

Кричить Мелашка: «Що ви, мамо, Як ви таке могли подумать? Забрав ту грушку отой самий, Що смів її нам всунуть!»

«Ой, брешеш, брешеш, ти, скотино, — Вже Мотря вереск здійняла, — Не прикидайся тут дитиной, Собі ти грушу забрала!»

Тепер сварились вони разом, Як три богині в міті тім. Отут хитнула Мелашка тазом: І груша покотилась в тин.

Прийшли додому Кайдашенки, Ті два брати: Лаврін й Карпо. Не зрозуміли чому ненька Так сильно лупить невісток.

Вони, звичайно, їй теж жару Дають такого, що чорти Втекли всі з хати до корчмаря, Разом з Омельком всі пішли.

Швиденько описавши дійство, Про грушу й про хлопця, що Прийшов й скоїв тут злодійство: Найкрасивішой не знайшов.

Сказав Лаврін тоді до брата: «Карпе, дієм, прямо тут. Якщо продовжиться, то хата, Згорить й усі отут помруть».

Подумав трохи старший Карпо, Помацав вуса він свої. Сказав: «Тоді нам варто, Цю грушу посадить в землі».

Підтримав брата й молодший: «Ви тільки собі уявіть: Це скільки зекономим грошей, Якщо ця груша виростить!»

«Я хочу грушу цю негайно!» — Кричала Мотря знов і знов. «Велику дулю, на, звичайно! Вона моя, моя! Агов!» — Волала то вже Кайдашиха, Вертілась, била невісток. Поїхала давно вже стріха, Забився пес десь у куток.

***

Тим часом поряд, у селі, Підступна баба запитала Свого онука про сумні Й смішні події, що назвала: Грушкой розбрату у сім'ї.

«Усе чудово, як по маслу. Вони за грушу готові вбить. Жалію тільки... От нещасні, Вони ж бо можуть це зробить».

«Кого жалі��ш, ти, онуче? Мене потрібно тут жаліть! Бо на весілля, оте суче, Мене забули запросить!»

***

Здавалось б, що даремно Параска смутку навела. Брати ж встояли на своєму: Та грушка виросла, і яка!

Аж поки не вродила груша, Тоді все знову почалось. Колись тут хтось когось задушить: Через грушу... А може, через інше щось.

Читати можна також на АО3 та ФУМ

#український блог #український тамблер #український tumblr #укртумбочка #укртамблер #українська мова #українською #укррайт #україна #гумор #давньогрецька мітологія #мітологія #міфологія #іван нечуй левицький #іван нечуй-левицький #кайдашева сім'я #фанфік #творчість #укрфанфікшн #українська література #поезія

[elikinflower]

Невеликий шматок з великої історії зустрічі Луї з Августом. Події розгортаються протягом усього зимнього епізоду і трохи залазять на початок весни. Відкрию секрет, я ніде ще не починала прописувати навіть приблизний сюжет. Тож, поки що, я передаю цю величезну історію через власні малюнки, як і задля розкриття персонажів, так і самого сюжету. Може, одного дня я візьмусь за малювання цілого коміксу, але хтозна, хтозна... Σ(ノ°▽°)ノ

#украрт #укртамблер #укртумбочка #арткозацтво #украртпідтримка #ukrainianart #art #ocart #illustration #furry character

[plupk]

Подивився романтичне аніме. Це так прекрасно проживати всі події разом з героями... Хоча я розумію, що це наче знеболююче.

Ще останнім часом почав їсти багато солодкого. Я й до цього полюбляв, але ж не так багато їв. Воно просто піднімає настрій, що часто допомагає.

Зрозумів, що я не втомлююсь. В мене просто не поновлюються сили. Я їх витратив раніше і все, їх чомусь більше нема.

Ще мене мучить самотність. Це було ще в батьків. А зараз я зовсім сам.

Сумно, що в мене ніколи не було стосунків. І вірогідніше за все з'являться не скоро. Проте в мені досі залишається надія. Просто.. бо так легше жити.

І ще я згадав спосіб познайомитись, придуманий ще влітку: я написав записку, що соромлюсь і хочу познайомитись, тому мені залишиться лише віддати маленький конвертик. Не знаю як це можуть сприйняти... І ще мучить думка про те, як це нікчемно виглядає. І взагалі який нікчемний я.

Зараз 05:20. Понеділок. Не відчуваю сильне бажання спати. Хоча воно вже повинно було з'явитись.

[paularamari]

Книга «Жовтолика» (авторка — Ребекка Кван)

Складно пригадати коли мене так захоплювала книга. «Жовтолику» я прочитала за день, настільки це моя тема: трилерна напруга, завіса видавничого бізнесу, скандали, інтриги, живі спотворені емоції, об’ємні персонажі. Цьому роману я готова співати дифірамби, рекламувати його на кожному кроці і таким чином стати частиною маркетингової машини, про яку, власне, і пише Ребекка Кван. Але перш ніж впрягтися в безкоштовну піар-кампанію, окреслю сюжет.

Були-жили собі дві дівчини Джуніпер Гейворд та Атена Лю. Вони разом вчилися, обидві мріяли стати відомими письменницями, обидві відточували майстерність слова, але… Але. Одній поталанило, вона перетворилася на зірку книговидавництва, а друга лишилася на першій сходинці до літературного Олімпу. Ну, буває, банальна історія, яка не мала б розвитку якби одного нещасливого дня зіронька Атена не померла, лишивши по собі сирий, але цілком повноцінний рукопис, який привласнила Джуніпер. Це зав’язка, буквально перші сторінок двадцять, тож вважайте я нічого не заспойлерила.

Що ж сталося ��алі? Як я вже сказала: скандали, інтриги, розслідування і шалене, неосяжне, космічне цькування в інтернеті. Всі перелічені події розгортаються на сцені книговидавничого бізнесу. Власне, цей аспект роману зацікавив мене найбільше й змусив поглинати сторінку за сторінкою.

Якби ми жили в ідеальному світі, публікація книги виглядала б наступним чином: умовні десять авторів написали свої твори та відправили їх до видавництва. Видавництво б прочитало запропоновані рукописи, відібрало б найкращі та випустило їх у світ. Кінець історії. Один нюанс: книговидавництво — це, перш за все, бізнес, який має приносити прибутки, книга — це продукт, який треба просувати, рекламувати, вкладати шалені гроші в маркетинг, автор — це бренд, який є представником продукту. На цьому етапі можна поміркувати, мовляв, це результат розвитку соцмереж, диджиталізації суспільства, глобалізації тощо тощо. Але, відповідно до слів лекторки на книжковому фестивалі, ще Едгар Аллан По бідкався, мовляв, твір для критиків і твір для широкої аудиторії — це два різних твори, бо аудиторія вимагає не такого вишуканого й глибокого продукту як поважні знавці літератури, що попивають чай з відставленим мізинчиком. Однак дійсно, у наші часи ця проблема пустила корені набагато глибше, бо маркетинг, реклама, ведення соціальних мереж — то ціла наука, що тісно переплітається з соціальною, політичною та ще бозна якими сферами.

Звісно ж, Атена отримує все найкраще, бо саме так і влаштована ця індустрія. Видавництва обирають переможців — привабливих, крутих, молодих і… гм, ми всі про це думаємо, тож скажімо просто: достатньо «різноманітних», а потім спрямовують на них гроші й ресурси. І тут страшенно важлива воля випадку.

До виходу «Над сикомором» я рвала дупу на інтерв’ю і подкастах, сподіваючись: що більше праці вкладу у видання, то більше видавець цінуватиме мої зусилля. А тепер розумію, що зусилля автора ніяк не пов’язані з успіхом книжки. Бестселери обирають. І ти на це не вплинеш. Тож обраним лишається просто насолоджуватися привілеями.

— Абсолютно, — кажу я. — Різноманіття — ось що зараз добре продається. Редактори дуже спраглі до маргіналізованих голосів. Ти отримаєш чимало можливостей, бо не схожа на інших, Еммі. Я про те, що твоя головна героїня — жінка-квір з азійськими коренями. Та це ж обов’язковий пункт у всіх списках!

Хотілося б звести успіх книги до топу популярних тем, на які треба писати, але все ж набагато складніше. У «Жовтоликій» багато роздумів, що стосуються права автора писати про ті чи інші події, чи описувати чужий досвід. Питання «Чи може біла людина писати про чорношкіру?» звучить дещо дивно, егеж? Але от вам інший приклад, що стосується безпосередньо нас: «Чи може український емігрант, який останній раз відвідував Україну п’ятнадцять років тому, писати про війну, тривоги, сирени, обстріли, смерті та розтрощені ракетами домівки?». Як вам таке? Бачите зміну контексту? Викликає двоякі почуття? Навіть якщо особисто вас це не зачепило, ця тема — вибухівка для твіттеру. Срач на мільйон тредів та мільярд цитувань гарантовано.

І про твіттер в «Жовтоликій» теж є, не сумнівайтесь! Про буллінг, шакалячі експреси що виникають, здається, на пустому місці й женуть так, що зупинити їх неможливо. Однак це теж реклама, розумієте? Срачі, обговорення, дискусії — все це піднімає продажі й змушує людей говорити про книгу.

І скільки лишається місця літературності? Чи взагалі є цінність художнього слова, коли левова частка продажів залежить від маркетингу?

То що, варто просто бути популярною і все буде в найліпшому вигляді? Ага, дідька лисого!

— Її зробили фішкою, екзотичною азійкою. Щоразу, коли вона намагалася взятися за нові проєкти, їй постійно повторювали, що її бренд — азійська тема, що саме цього від неї чекає аудиторія. […..] Ти знаєш, як воно — подавати книжку на розгляд і чути, що в них вже є азійська авторка? Що вони не можуть видати дві історії від представників меншини за сезон? Що Атена Лю вже існує, тож ти зайва?

Як ви розумієте, я пройшлася виключно по основним темам, які мені найбільше впали в око, а їх, насправді набагато більше. У мене буквально вся книга в закладинках, тож «Жовтолику» я рекомендую всім і кожному. Цей роман — величезний океан дискусійних питань і тем для обговорення і просто збіса хороша історія.

#щопочитати #книгиукраїнською #Ramari_review #yellowface #жовтолика

[2572331]

той, про якого я буду сьогодні писати

той, про якого я буду сьогодні писати, я зустріла його рівно два роки тому. на мапп ягодин (з тих пір мапп ягодин і є для мене місцем щастя і спокою) в цілі -6 на вулиці. кажуть: люди двічі випадково не перетинаються.

я дуже сумую за цим часом, просто неймовірно. знаєте, як кажуть: на жаль, мені не буде вічно 17. ну от так мені, на жаль, не буде 16. я вірю і знаю, що це було десь вище написано, інакше - ніяк.

я б мріяла в коло переживати ті події і вічно бути просто тією дівчиною.

я б дуже хотіла зайти в ті квартири, де ставались усі ті "вперше". вперше трохи п'яніти в тих квартирах, мерзнути, смітись в дзеркала і вирячуватись у відображення.

але я це я. тоді була і залишилась така сама. завжди швидко. я з людьми завжди швидко прощалась. краще раз відірвати і забути ніж бути в стані цієї підвішеності.

єдина правдиво токсична і мразотна в мені риса - я вітаю з днем народження. його - за місяць. але я його не привітаю. на цей раз)

бо нема тих квартир. я не балакаю телефоном з подружками. я не читаю Боднара, бо збірку "ще ще ще не зупиняйся!" я перечитала до дірок. бо я не розбиваю парфуми більше. не приймаю ванни.

я ношу тільки таку саму зачіску. і все.

бережіться. лав ю.

[bez-nichoho]

Про ніщо (39)

Коли стає погано, недобре чи ще якось зле, я роблю всяке. Але одна з панацей — це писання. На щастя, існує цей блоґ, цей записник у кишені, в який завше можна написати будь-що, що не хочеш показувати світові. Принаймні великому світу. А той, маленький, який тут, хай собі дивиться. Ходиш увесь день з важкою головою, немов тобі вранці вклали у неї камінь. Носити його в голові — навіть гірше, аніж на шиї. Бо з шиї його можна якось зняти. Перерізати мотузку, перегризти, перетерти, розв'язати. А коли він у голові — тільки й кидайся у воду, бо більш нічого не вдієш. Ходиш, а він лише росте. Лягаєш спати, може навіть бачиш якісь сни, а прокидаєшся — і далі калатає в голові. А потім знаходиш якусь мить і пишеш. Приміром, сидиш на події, присвяченій бібліотекам в часі війни, щось слухаєш, але більше намагаєшся не слухати, не відволікатись, а писати своє. Відпустити цю реальність і влізти у реальність тексту.

Продираєшся крізь хащі довколишнього, не можеш нікуди вийти. Але десь поза ними щось бачиш, якісь просвіти. Хоч зором торкаєшся до нього. І вже досить. Бо коли стає погано, недобре чи ще якось зле — можна писати. І пускати цю писанину у світ — без різниці, великий чи маленький. І щось з того може буде. А як буде — то вже таке. Це буде опісля. Тобто колись-там, коли все буде написано. Але головне — що камінь у голові трохи зменшиться чи надтрісне. І буде легше. Принаймні на якийсь час.

#українською #український tumblr #український блог #український тамблер #український пост #українська література #українськийблог #укртумбочка #укртамблер

[ua2daynews]

У колишнього народного депутата вилучили колекцію старожитностей

Ймовірно вони були протиправно вилучені з Музейного фонду України та об’єктів археологічної спадщини. За процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора в межах розслідування кримінального провадження за фактами здійснення групою осіб господарської діяльності з незаконними органами влади на тимчасово окупованій території, провели обшуки у членів цієї групи, у тому числі народного…

View On WordPress

#Події

[pixelinform]

Провісники щасливих подій: як визначити, що скоро будуть зміни

Згідно з народними прикметами, поява в домі цвіркуна вважається провісником великої удачі. Розповідаємо, які ще прикмети віщують щасливі події. Як зрозуміти, що будуть зміни на краще Якщо побачили в домі павука, чекайте добрих звісток та бажаних гостей. Якщо сонечко сіло на руку і довго не летить, чекайте швидкої зустрічі зі своєю другою половинкою. Також зміни на краще обіцяють різні…

View On WordPress

#зміни #щасливі події

[rihu-w]

знову дали сумний твір читати в програмі.

був хлопець, працював з друзями, зводив кінці з кінцями. раптом в його житті з'являється дівчина - гарна, розумна, з "вищого оточення", але явно ним, бідняком, зацікавилася. він спочатку не вірив що вона в його житті надовго, але ні, вони щиро покохали одне одного.

вгадайте хто помер в кінці? ця дівчина. у нього на руках. поруч сиділо цуценя, яке він їй подарував незадовго до. і ще до цього були сумні події в проміжку - застрелили одного з близьких друзів головного героя, інший друг був змушений продати свою машину (яка була його життям) щоб оплатити тій помираючий дівчині лікування, тощо.

сиджу тепер, вибита з життя. переосмислюю реальність. хочу прочитати оригінал, а не скорочену версію. сумно.

[northern-vortex]

Зараз працюю на іншій посаді🥹 вже жити веселіше. Іноді не вірю, що ці всі події зі мною відбуваються

[ruushinynerve]

Дочитала одну книгу. Вгадайте що, це не кінець. Але книга закінчилася. Є друга частина. Але не українською. Її ще нема. Лайно. Всю книгу я чекали однієї події, а завершилася вона словами "зробімо це", а це вже у наступній книзі. Чорт.

>:)

#spilled thoughts

[girl-with-demons-in-her-soul]

Увага: провокативно і довго

Діалог з @shades-under-the-neons надихнув мене на пост, який стосується гострих питань в суспільстві України. Так, він може бути не надто справедливим, трішки радикальним чи грубим. Вважайте це попередженням і своєрідним дисклеймером. Декілька тез, яких я зараз притримуюся:

Людям, які виїхали під час війни чи навіть до війни, слід менше надавати ваги в інформаційному просторі.

Звучить трішки грубо, погоджуюся. Однак проблема в тому, що багато з них чисто фізично не можуть брати участь в формуванні культурного та політичного простору нашої країни. Вони не так переживають події, які тут відбуваються (не слабше і не гірше, зверніть увагу, просто інакше), тому не можуть до кінця об’єктивно оцінювати ситуацію.

Як правило, це стосується тих, хто намагається розмірковувати про мовне питання, вживання російської (російськомовної) культури, співпраці з росіянами і так далі. Людям закордоном надзвичайно важко пояснити, чому зараз багато речей, які діяли в (відносно) мирний час не працюють. І деякі наративи можуть бути навіть небезпечними.

Якщо люди і повернуться після війни, то вони будуть іншими. З одного боку, ми отримаємо шанс на розвиток від тих, хто спробував перейняти позитивний досвід європейців. З іншого боку, є ризик, що ментальність буде надто сильно відрізнятися, адже пережиті досвіди будуть надто відрізнятися одне від одного. Допоки одна частина буде оговтуватися і будувати суспільство без росії, інша частина буде намагатися жити так, як до війни. І, цілком потенційно намагатиметься, як і країни Європи, толерувати росіян. І так ми переходимо до наступного пункту.

 Надмірне толерування — зло.

Коли ми говоримо про спільноти, погляди людей на те, з ким жити, як жити, як розмовляти, як одягатися, ми не можемо оминати теми толерантності. І перш за все толерантність це повага до осіб, які тебе оточують. Це нормально… в умовах миру.

Але зараз ми не маємо умов миру. Як студентка-філософиня, яка вже зараз веде подобу наукової діяльності, я можу сказати, що війна це неприродній стан, в якому неможливо оцінювати світ з погляду законів етики. Це той випадок, коли приходиться відкинути людяність і боротися, буквально, за своє існування. Звичайні права не працюють. Взагалі. Вони працюють в ситій Європі чи США, які можуть бути впевненими у своєму майбутньому. Які можуть собі дозволити ворожнечу між різними етнічними групами в межах країни, боротьбу соціальних груп і так далі. Які пропагують цінності, але не знають їхньої справжньої вартості.

Тому вони нерідко пропагують мир з ворогом. Або мир з цінностями ворога. Або думку, що ми ж всі люди, тому маємо жити дружно. Ні, це так не буває.

Проблема в тому, що в нашій країні досі є багато людей, які намагаються надмірно толерувати ворога і його культуру. В університетах закордоном цілком серйозно розмірковується питання того, що після завершення війни будуть зняті санкції з росії. Світ сприймає нашу війну як Голодні ігри, стикаючи наших представників лобом до лоба замість того, щоб повністю виключити країну-загарбника з будь-яких домовленостей.

Тільки от світ не проводив стільки років з росією під боком. Вони не знають, що це таке, коли тобі потрібно виборювати своє право називатися іншою країною. І нам потрібно максимально уникати цієї культури, щоб не дозволяти нікому її толерувати. Бо це призведе до нових і нових воєн, поки хтось врешті не зникне з лиця землі.

Російськомовні українці а пріорі сприймаються як іноземці.

Я розумію, що перейти на іншу мову це важко. Дуже важко. І почувати себе приниженим, коли на тебе звідусіль лиється ненависть на росіян і все російське, але ти приймаєш це на свій рахунок, бо є «російськомовним українцем» теж важко. Але проблема в тому, що україномовні українці (цікаве поняття, правда?) почували так себе завжди.

Я вже неодноразово згадувала про те, чому мова це важливо. А ще частіше розповідала про свою любов до діалектів (які значно відрізняються від суржику, але мало хто відрізняє одне від другого. Ви здивуєтеся, коли почуєте, що таке справжній суржик, проти якого варто боротися, але це вже інша історія), тому закидати мені про ненависть до інших українців не потрібно.

Я виступаю і виступатиму за те, щоб кожен усвідомлював, що його російська це вклад у культурне знищення України. Достатньо просто це усвідомити, щоб врешті намагатися змінити ситуацію. Не зараз, то через 5-10 років. Не зараз, то вже виховуючи дітей в новому середовищі. Дивитися російське, слухати російське, створювати російськомовне, говорити російською має бути соромно. Соромно перед тими, кого це російське у вигляді куль і ракет вбило. Вбило, незалежно від того, були вони толерантними до росіян, чи ні. В цьому найбільша іронія.

Часто люди неправильно розуміють, що таке український контент і ��к його підтримувати.

Про це я напишу окремий пост, бо тема надзвичайно нагальна. Але, якщо коротко, то телеграм канали з краденою музикою це не підтримка (поширення) україномовного контенту, а ведмеді-балалайки це не те, що репрезентує культуру України.

Нам потрібно діяти радикально і змінювати наративи вже зараз, щоб військові, коли повернуться, могли адаптуватися вже у новому світі.

Багато з них продовжують слухати російську музику, вбиваючи росіян. Продовжують говорити російською, вбиваючи росіян. Можливо, продовжують толерувати росіян, вбиваючи росіян. Бо в них просто нема часу на рефлексію і це нормально.

Важливо, щоб їхні сім’ї розуміли — хлопці і дівчата гинуть від російського. Саме російське вбиває, незалежно від того, це мова, пісня, книга, ракета чи пуля. Щоб коли наші військові повернулися, набули ваги у суспільстві (а це безумно станеться), мали екологічний простір для реабілітації та рефлексії всього, що відбулося.

Щоб зневірюватися в країні, потрібно мати базові знання про те, як вона працює.

Так, у нас високий рівень корупції. Так, у нас великі проблеми з освітою (про що я дуже сильно люблю балакати), медициною, культурою, економікою і політикою. Так, у нас погана інфраструктура (була навіть до війни, а після війни, очевидно, стала ще гірше) і дуже страшна ситуація в плані ментальності.

Але.

Коли я читаю коментарі від людей, які кажуть, що держава їм нічого не дала, мені стає дуже сильно смішно. Бо думка, що держава як умовний невидимий механізм має щось дати є родом з срср. І вона надзвичайно небезпечна. Більшість людей абсолютно не знає як функціонує податкова система, які функції дійсно має наш президент, як повинна працювати освіта чи медичні заклади. Але вони вважають себе геніальними, пропонуючи відмовитися від платіжок за комунальні послуги чи вимагаючи від вчителя запхати знання в голову дитини, якій це нафіг не здалося.

Тому…

Можливо це й на краще, що після перемоги нас стане значно, значно, знаааачно менше.

Це погано для економіки і для відбудови. Але є шанс, що залишаться більш свідомі люди, які будуть готові покласти свої зусилля й, можливо, життя за те, щоб розвивалася саме Україна. Це не привід зневажати тих, хто виїхав, але це важливо розуміти. І це допоможе нам боротися й розвиватися.

Я можу говорити про це все довго. Здається, що я сказала все і все одно щось продовжує вертітися в голові. Не буду перечитувати цей пост на помилки, навряд хтось його дочитає до кінця в принципі. Але, вважаю, що мої читачі повинні знати мої погляди і мати можливість, за бажання, звичайно, про них подискутувати.

#політика #з розряду накипіло #українською #український пост #українське #особистий блог

[gwenllianwales]

Про вампірів з Рівного

Сьогодні я нагадаю вам про легендарну серію "Чи боїшся ти темряви". Якщо ви дивились цей серіал в дитинстві, мабуть, запам'ятали кілька сюжетів чи якихось пам'ятних уривків звідки. А от чи пам'ятаєте ви про вампірів з України?

Це 1 сезон, 8 серія. Вона називається "Історія про нічних сусідів". Англійською ви можете подивитися її просто на ютубі. Українською ви теж знайдете цей серіал в інтернеті.

Увага! Нижче будуть спойлери. Я розповім вам весь сюжет цієї серії.

Емма та її брат Дей-Дей стають свідками нічного переїзду дивних сусідів. Сусіди всі в чорному і бліді, ну, дорога з Рівного ж неблизька.

Наступного ранку діти йдуть до сусідів, аби привітатися. Щось велике та тяжке (аж дві штуки) дос��авляє вантажник. А далі легендарний діалог:

— Броуни, містер та місіс. Погляньте!

— Рівне, Україна. Вони з України!

— Це поряд з Діснейлендом?

— це поряд з росією

Пізніше діти зустрічають листоношу. Вони бачать пластир у нього на шиї, та й самопочуття чоловіка кепське. Листоноша каже, що вчора таємничі сусіди заходили до нього, і саме відтоді він занедужав. Емма вже починає щось підозрювати, ну звісно ж! Ще й холодильники сусідам привезли величезні...

Коли трапилась нагода, Емма спостерігала за сусідами. Вони ні з ким не розмовляли й завжди виходили лише вночі. Навіть їхній син Лекс ніколи не виходив удень. Аж тут цей Лекс з'явився на подвір'ї Емми та запитав чи можна йому погратися з ними. Емма сказала, що вже пізно, він, бідолаха, пішов.

Загадкова хвороба листоноші почала поширюватись. Люди слабшали й ледь тримались на ногах. А Еммі наснився жахастик про сусіда, який ледь не вкусив її. Тому вона вирішила взяти все у свої руки й стати Баффі! Ну, тобто пішла й розбудила брата, який заявив, що у неї не всі вдома.

Емма перераховує всі дивні події й показує на карті Рівне (?), а потім каже, що там поруч Румунія, Болгарія, Трансильванія та ще щось з закінченням на "я". Дівчинка збирається йти до вампірів додому, аби знайти домовини. Вона просто неймовірно смілива, але трохи... Ну, не думає про наслідки.

Посеред ночі Емма йде до підвалу сусідів, коли вони кудись вирушають. А брату каже ніколи не впускати їх до хати, бо ж вампірам тре запрошення! І тут...

ДОБРОГО ВЕЧОРА, МИ З УКРАЇНИ

Вампіри приходять в гості й запитують чи можна ввійти. Малий їх не впускає, а от його мама... Дуже любить запрошувати гостей

Поки Емма нишпорить у підвалі, вампіри розповідають її матері за чашкою чайочку, що приїхали сюди вивчати парамедицину. Вони хочуть перейняти досвід, аби потім застосувати його у себе вдома (так вони вже повернулись чи ні?) Вони кажуть, що я робота "трохи кривава", еге.

Броуни збираються додому, мабуть, чай їм не дуже вже й сподобався. Але ж Емм досі у них у хаті!!! Тож брат поспішає на допомогу, поки вампіри не повернулись. Емма, до речі, зламала замок на холодильну і... вже разом з братом знайшла багацько крові. Кляті кровосісі, хай їм грець!

На щастя, дітям вдається втекти непоміченими. Однак назріває величезне питання: "шо його робить? "Та невгамовна Емма, яка вже перевтілилась в Баффі, вирішила так: або ми їх, або вони нас. Тож вона, озброївши себе та брата кілками, хрестами й тд. знову йде на пошуки домовин.

Діти намагаються відчинити замок, під яким нібито знаходиться домовина, та його щось ніби заїло. Потім до підвалу хтось заходить, ходить туди-сюди та йде собі. Звісно, не помічаючи дітей. ВОНИ Ж ТАК ДОБРЕ СХОВАЛИСЬ, ПРОСТО НЕЙМОВІРНО ДОБРЕ ЯК

Коротше, чкурнувши й собі геть з підвалу, дітвора бачить, що...

Наші любі вампіри з Рівного гуляють ВДЕНЬ. Вони привезли кров додому, бо їм дозволили там її зберігати! Ну, взагалі-то, хочу вам сказати, що: ЦІ ВАМПІРИ НІЧОГО НЕ БОЯТЬСЯ, БО ВОНИ Ж З УКРАЇНИ.

Отже, Броуни просять Дей-Дея та Емму погратися з Лексом, їхнім милим сином. І Дей-Дей погоджується. А старші Броуни знову хочуть зайти в гості.

Тут Дей-Дей насміхається, типу Емма щось собі придумала таке, а насправді то чудові люди з України (вони, може, й чудові, та не зовсім люди) приїхали в лікарні працювать Емма йде геть, так і не ставши переможницею вампірів, а нам показують підвал, де...

Вампіри розмовляють про сусідських дітей. Броуни точно знають, що тут були гості. А ще вони будять свого малого: "ПРОКИНЬТЕСЯ, ГОСПОДАРЮ, СОНЦЕ СІЛО!". Його підбадьорюють тим, що сьогодні у них будуть нові жертви. Здогадаєтесь хто ці жертви.

Згадали цю серію? Якщо ви ніколи не дивились цей серіал, то нестрашно. НІ, НАСПРАВДІ ЦЕ ДУЖЕ СТРАШНО! Бо вампіри з Рівного в американському серіалі дуже круті, шкода, що ви їх не знаєте.

Але... Тепер знаєте, еге ж?

#український тамблер #укртамблер #український tumblr #укртумбочка #український блог #українською #українська мова #вампіри #серіал #рівне #чи боїшся ти темряви #are you afraid of the dark #цікаво #90s