#як вони заїбали

[that-is-who-you-are]

Що ж нового у Запоріжжі? А як завжди ,блять.

«❗️ Колектив лікарні екстреної та швидкої допомоги оприлюднив відео того, що відбувалося там сьогодні вранці.

Нагадаємо, за наказом міської влади та пана т.в.о мера Куртєва відбувся силовий захват лікарні.

Медики обурені та вимагають реакції від обласної та центральної влади. Не секрет, що в Запоріжжі збираються впровадити військову адміністрацію, за якою не буде пана т.в.о мера. І зараз він, схоже, намагається, запхати своїх посіпак буквально усюди: на посади керівників департаментів, райадміністрацій, лікарень тощо.

Сподіваємось, що ЗОВА та центральна влада втрутяться у ситуацію та не допустять порушень закону.

Також до спільноти звернулася одна з співробітниць лікарні, яка розповіла, як двері у лікарні розкривала "Кобра", хоча на той час рятувальники були дуже потрібні на ліквідації наслідків ракетного обстрілу» - запоріжжя.інфо.

#Ukraine #Запоріжжя #Куртєв #укртамблер #Україна #ЗОВА #як вони заїбали #скільки ще цьому виродку все буде сходити з рук? #рейдерське захоплення лікарні #міська лікарня №5 #незаконні дії влади #Україна переможе

[ukrainian-moodboard-enthusiast]

🤬🤬🤬 блокую росіян, яких мені випльовує стрічка тумби, а вони мені одразу нових підсовують

#та шо ж таке #як вони мене заїбали #український tumblr #укртумбочка #поможіть як їх позбутись #finally rambling

[unhonestlymirror]

Nuclear bombing of moscow when

#як же вони мене заїбали просто сил моїх вже нема шоб вони всі повиздихали як собаки

[rihu-w]

хочу стільки всього написати, перетворити всі незв'язні думки в текст. але не вмію цього робити, та і зібратися і спокійно все обдумати важко, тільки-но починаю писати, і мозок наче вмикає швидкісну перемотку, будь-яке зв'язне речення проскакує за долю секунди та забувається ще швидше. but, я спробую, і потім, обіцяю, ще довго-довго не буду жалітися.

хочу знайти десь тихий і спокійний куточок, куди можна було б приткнутися і поплакати. чи буде то близькою людиною, достатньо близькою, щоб я могла спокійно понитися, чи то моя родина - мені байдуже, бо розумію, що як мінімум другого вже точно ніколи не буде. якщо зі знайомствами і зближенням проблема зрозуміла і поширена, то родина.... з одного боку наче все добре - плюс-мінус забезпеченні, ніколи руки не підіймали (хоча бували моменти, коли тато казав, що хотів би, і в ті моменти я йому вірю). але щось не те, я ніколи не відчуваю себе в безпеці, скоріше навпаки - наче в западні чи щось подібне. моя думка не враховується, мене не сприймають всерйоз, як живу людину. хочуть, щоб я була зручною, а не особистістю, що вміє за себе постояти. якщо ж я перестаю догоджати їм (в силу свого перехідного віку або ж абсурдності "прохання-наказу") - це дає їм повноваження сварити мене, ображатися... кричати. раніше були покарання, хоча зараз, звичайно, це активно заперечується, і на підвищених тонах мені доводять що вже роки три на мене ніхто не кричав. вони сварять мене за якісь дії/поведінку, а потім роблять так само. коли я вказую їм на це - мене, ось так несподіванка, сварять, бо як я взагалі смію їх повчати?? мама не вміє нормально розмовляти, вона викрикує свою думку, каже як всі її заїбали і, перш ніж ми встигаємо відійти від шоку, з гуркотом закриває двері і іде ображатися в інший кінець квартири. тато вважає себе психологом з досвідом (для контексту він ніколи і близько не дихав в сторону психології) в силу свого віку, і тому по одному погляду може визначити, що всередині у людини. на приклад, якщо хтось фарбує волосся - у нього немає чим похизуватися перед іншими (але дуже хочеться), і тому намагається виділитися таким чином. людина виклала відео, на якому знімає пустощі свого кота? це душевно хвора і дуже самотня особа, яка пустку всередині намагається заповнити любов'ю до тварини. і так далі, і так далі, і так далі.... до речі, гомосексуальність нав'язана заходом (в америці взагалі капець, діти ходять пофарбовані, дівчата з дівчатами цілуються а хлопці з хлопцями. жах і тільки). також особистий простір в квартиру не завезли (точніше він був, але вистачило тільки на маму), тому якщо ти не гола то, будь добра, не зачиняй двері. читання особистих записів також вітається.

мені на якийсь час здавалося, що я знайшла собі близького друга. я готова була розповісти те, що на той момент мене хвилювало найбільше, але ми на рівному місці перестали спілкуватися. з два місяці думала що закохана, ще місяць пішов на усвідомлення що це хрінь собача, і зараз розумію що я просто втратила людину, з якою можна постійно спілкуватися, а я дуже залежу від взаємодії з іншими. після повідомлень кожні пів години до іноді декількох днів без новин від друзів був осад, який є досі, але вже звикла. я зрозуміла, що не сумую за цією людиною - ми не поладнали б по ітогу, надто різні погляди на життя, - я сумую за абстрактною особою, з якою можна підтримувати контакт. якщо б знайшлася така прямо зараз - я б і не згадала про того, по кому вбивалася три місяці. тепер треба змиритися і звикнутися.

величезним плюсом до цього всього "супу" де навчання - вчителі давлять наче ми тільки ліцеєм і повинні жити. кричать що у нас найкращій заклад в області, і не можуть узгодити нормально найпростіші речі та знайти компетентних викладачів (щодо останнього не придираюся, у нас в країні з цим справді проблема, особливо з предметами, які в моєму ліцеї профільні). задають купу дз, тягають на олімпіади, роблять обов'язковою наукову роботу, на яку потрібно багато ідей, часу та натхнення (але кого це, власне, їбе).

я не мати-тереза, я не можу поводитися нормально, і, як мої втомлені життям батьки, зриваюся на усіх підряд. особливо ранить, коли визвіряюся на беззахисних істотах - собаках, сестрі. відчуваю себе мішком з лайном, і, якщо чесно, не так далека від істини.

навіть коли пишу це все, не покидає відчуття що просто рознилася і насправді у мене все окей. більшість має проблеми значніші, і їх набагато більше. наче кажуть, що потрібно жалітися, бо інакше все буде накопичуватися і рано чи пізно потоком бруду вийде назовні, та навіть плакатися, виявляється, буває важко. прекрасно усвідомлюю що це все квіточки, далі буде тільки важче, доросле життя і тд.... і це ще одна причина для загонів. іноді не існувати взагалі здається непоганим виходом з ситуації, і це лякає.

співчуваю всім, хто дійшов до цього рядка... але мені справді приємно, якщо моя писанина комусь була цікава.

[lisa-is-chilling]

у мене з'явились розтяжки. спочатку я подумала, шо це варикоз якийсь, бо вони спочатку, як виявилось, червоні, і з часом бліднуть. я спитала у мами, і вона виглядала настільки шокованою, ніби в мене стався серцевий напад. сказала мені худнути, назвала "безсоромною".

через розтяжки.

розтяжки блять.

якими я пишаюсь, і які люблю. вони означають, що я росту, дорослішаю, набуваю досвіду. моє тіло змінюється, це природно, мені (в більшості) подобаються ці зміни. розтяжки з'явились на внутрішній частині стегон, вони майже непомітні. благослови господь мій великий зад та об'ємні ляжки. у мене є целюліт, якого я також не цураюсь - бо в чому блять сенс? він є в 90% дорослих жінок на планеті, його не виведеш скрабиками та обгортуваннями, бо це структура жирового прошарку.

ну і в рот я їбала стандарти краси, тож це моє голосне "пішли нахуй" на суспільні очікування.

але я випала через реакцію своєї мами. в її світогляді це щось трагічне, через що мене не будуть любити. мені подобаються розтяжки на жінках, вони мене приваблюють, для мене вони сексуальні. я взагалі не розумію звідки береться оце "ти зовсім без сорому стала", ніби зміни мого тіла це щось, чого варто соромитись.

цих розтяжок навіть п'ять штук немає, не те щоби ними були вкриті всі мої ноги чи живіт. але це все одно біда. і я просто в ахуї. їй бо, ми живемо в 21 сторіччі, де колонізуємо марс, але розтяжи на тілі жінки все ще злочин проти людства. через декілька років це будуть просто білі сліди, можливо, я схудну, можливо, наберу вагу - розтяжки залишаться, і я цьому рада. бо вони мої. але як же заїбали люди які думають, що можуть вказувати мені, як я маю виглядати. серйозно, подорослішайте вже чи шо.

#українською

[adeseya]

Розказую як минув цей день від самого початку!

Як ви вже знаєте (якщо читали цей блог), зі сном все було кепсько. Мій виснажений організм не хотів приймати мої правила

Пам'ятаючи мої минулі невдалі спроби вижити не поснідавши, я поїла вранці суп! О так, крута

Але хуй там це щось змінило. Ще на моменті зборів мені вже стало погано і я осідала на підлогу після кількох кроків від запаморочення, тяжкого дихання і шуму у вухах

Почалися пригоди зі сміттям на блоці, куди ми ходимо поки на нашому ремонт. Я мала його винести, адже цей тиждень ми чергові. Дивлюся я на цей переповнений кошик, з якого вивалюється сміття, несе смородом, вилітають мошки і тече якийсь перегній... і хочеться вбитися та вбити всіх тих сук, які ніби-то почергували кілька днів тому свою чергу, але курва ну видно ж, що сміття не перший тиждень там стоїть. До того ж поруч пляшки з-під алкоголю. Здавалося б, якщо ви бухаєте в своїй кімнаті, ви мусили б винести своє сміття самі. Але ж ні, ми спихнемо це на інших... Я витратила три своїх сміттєві пакети, щоб якось це все спакувати аби воно не текло і все влізло. Пляшки з-під алкашки лишила там, адже навіть би й не влізло, і пішла, занізнюючись

Несу те сміття, воно курва важке, а я й так ледве рухаюся. Через кожні кілька метрів стаю перепочити. Подруга допомогла донести ношу до баків і ми пішли далі, проте легше не стало. Вирішила, що такими темпами ми не дістанемося на факультет ніколи (а у нас іспит), тож я тупо викликала таксі і ще деякий час навіть в ньому відчувала всі ті незабутні симптоми старості

Н�� факультеті знову іспит зробили по-дибільному, але насправді на нього начхати. Написала собі, поспілкувалася з хорошими людьми, зачекала на результати, отримала четвірку, зачекала поки подруга розбереться зі своєю занизькою оцінкою... о, про це детальніше!

Прийшла з нею в якості групи підтримки до викладача. В кабінеті був ще один. Так от подруга все вирішила, ми йдемо на вихід, але тут наш викладач питає мене "ви теж щось хочете?" чи щось таке, а я не вдуплила і тупо питаю "кого?". Інший викладач перепитує "кого?" і всі починають з цього потухати. Я як завжди

Їдемо далі. Це був наш останній іспит, тож багато хто збирався десь посидіти відсвяткувати. Нас запрошувала компанія, з якою я спілкуюся, але не ходжу гуляти вже давно, бо мене напрягає їхня надмірна пристрасть до алкоголю і всяких шалених тус, і компанія здебільшого одногрупниць, з якими я маю гарні стосунки, але не гуляла ніколи. Врешті-решт ми лишилися з дівчатами, сіли в гарненькому закладі, культурно випили смачних коктейлів (хоч я до цього й не пила ого-го вже скільки часу), замовили піцу, багато говорили і грали в ігри. Було дуже затишно, весело і так спокійно. Не було оцього "ну все, зараз всіх рознесе і почнуть творити якісь страшні речі"

Т��льки ми вийшли, почався дощ. Промокли страшенно і забігли в книгарню, де сіли купкою і десь з годину перечікували за приємними розмовами

Дощ стих. Вийшли і вирішили розходитися. Пообіймалися, попрощалися, пішла з двома дівчатами на трамвай. Коли приїхали, знову почався ливень, а мені йти хвилин 20 з зупинки. Заклало вухо. Одягати штани, що майже тягнуться землею, було помилкою

Дорогою мене наздогнав знайомий з гурту, з яким ми нещодавно вперше лиш зконтактували, але він вже не дає мені так би мовити проходу. Вручив мені квітку, яка, за його неймовірною історією, виявилася зайвою в букеті його друга, бо робила загальне число парним. Прилип до мене на всю дорогу. Облишила його біля аптеки і купила спрей від нежитю. Зайшла ще в деякі магазини, не знайшла що хотіла, почалапала в гурт

Дівчина з блоку почала скидати скріни, де до неї дойобується панянка з паралельного блоку за ті пляшки, які я лишила. І в принципі за те, що "або ви все нормально прибираєте, або ми вас на блок не пумкаємо". Мене почало розйобувати знову через це, бо той блок - тупо свині, але вони спихують це звання на нас. Заїбали.

Прибрала в кімнаті гори одягу з ранкових зборів, помила посуд, нагріла води (в каструлі, бо чайник днями вмер), лежу і пишу це все, маючи далі в планах запарити собі ролтон, заварити чай, відігрітися і сісти за вивчення польської мови, бо навіть закінчення сесії не мусить стати на заваді прогресу

Отакі от справи дітки

Я висловилася

А як минув ваш понеділок?

[zlabjola]

Почала писати пост і якось звучав він просто як ниття.

Я сьогодні працюю. Четвертий день. Менеджерка енергетичний вампір. Доїбалася до нас з напарницею. Намагалася тиснути на мене, бо напарниця довше працює і її не вийшло прогнути. Потім вилізла проблема з доставкою посилки клієнту. Знову пакувальник облажався. Зараз напарниця вийшла на обід. Не знаю чи я сама в магазині чи приймальник у себе. Але тихо. Нарешті. Я навіть не те що задовбана. Просто раптом замість гніву я відчула образу. Що намагалися зробити мене крайньою. Неприємно. Якось останні дні не щастить мені. Хотіла купити джинси нові, щоб не заночувати ті, що є. Вони і так майже протерлися. Ходила в колінс. Там знижки зараз як раз і вибір великий. Але все не сидить. Одні нормальні були, але нема мого розміру. Ніде.

Мене зараз тригерить усе підряд. Намагаєшся нормально людям пояснювати, щоб і нам і їм було зручно. Але ні, всі хочуть щоб перед ними у вузол скрутилися аби їм догодити. Заїбали. Хочу вихідні.

#особистий щоденник

[snovyda]

Як же вони заїбали

#russia must burn

[aif0s-w]

Йобана блять русня як же вони мене заїбали

[alcestas-sloboda]

як же я хочу бавовну в пітєрі та москві, щоб оцим довбойобам, яких «вайна нє касаєца, ета палітіка» повідривало руки, щоб вони не могли навіть телефон взяти, бо заїбали пізда

[that-is-who-you-are]

Another example of "ordinary russians".

And these people say that Ukrainians are Nazis....

Translation:

«Recently, our comrade-in-arms, Igor Bereg Mangushev, made a provocative performan ce and performed on stage with "poor Yorick" because of this, not only the Ukrainians, but also ours began to say "we are not like that, ew,ew,ew",damn moralists. You know what, comrades "we not like that"? Go to hell - we are even worse than the "not like that" . We are much more than that!

Unlike you, those who jerked off and served the Minsk betrayal for eight years, telling how good Donbas will be as part of Ukraine, we declared a total war on Ukrainians, Ukrainians and all their accomplices - the entire Western world. We, unlike you, lying and false moralists do not let the murder of russians, shot legs, stabbing in the eye and abuse of our prisoners get away with. We are russians. We are like that. We are greedy for the Truth, greedy for life and justice. Even the western rabble McFaul understood us and drew conclusions.

And only thanks to people like that and not "we are not like that" ,people just like us (some Vanya , Peter ,Igor Mangushev) ,who declared a total war on Ukraine, this war will be won, Ukraine will be destroyed, and Ukrainians will be exterminated as phenomenon.

Because there are no Ukrainians, there are the fooled russians, who are waiting for the fate of poor Yorick, in Mangushev's fate»

The text mentions this story:

#Ukraine #war in ukraine #russia is a terrorist state #russian war crimes #russian murderers #russian terrorism #fucking orcs #fuck russia #crimes against humanity #UN #як вони мене заїбали #russian nazis #fucking rushists #russia must burn #support ukraine #stand with ukraine #нашої русофобії недостатньо #Україна переможе

[you-should-not-read-this]

як же ж заїбали люди, які не вміють підтримувати розмову.

чи це вони просто не надто зацікавлені? 🤨

[2572331]

Всі разом : ЙОБАНА БЛЯТЬ РУСНЯ. Як вони мене заїбали, не думала, що в мене від природи може бути стільки люті й агресії, але як виявилось... може навіть більше

[moshkovsky]

Як же ж вони заїбали #світбездрисні #світбездриснічомбийні #русскийоккупантидинахуй #русскийоккупант #русскийкорабльидинахуй #хуйлоидинахуй #путинидинахуй #русскийвоенныйимпотенциал #русскийвоенныйкорабльидинахуй #россияидинахуй #stoprussia #stoprussianaggression #stopputin #putinkhuilo (at Kyiv, Ukraine) https://www.instagram.com/p/CfQug5jNDhV/?igshid=NGJjMDIxMWI=

#світбездрисні #світбездриснічомбийні #русскийоккупантидинахуй #русскийоккупант #русскийкорабльидинахуй #хуйлоидинахуй #путинидинахуй #русскийвоенныйимпотенциал #русскийвоенныйкорабльидинахуй #россияидинахуй #stoprussia #stoprussianaggression #stopputin #putinkhuilo

[unhonestlymirror]

russians shelling with rockets Odesa and Kyiv мені здається української лайки буде замало тому ЯК ВОНИ МЕНЕ ЗАЇБАЛИ

#stop russian aggression #genocide of ukrainians #support ukraine

[zlabjola]

Завтра день ікс. Я попередила сестру. Вона почала нити, що от, я про неї не думаю (що брехня), вона ж лишиться сама. Казала, що думала, що я поїду пізніше. Коли в неї не буде такого стресу через навчання. Що батьки не матимуть на кому зриватися і будуть зриватися на ній....

А я?

Що я маю зробити? Лишитися і пожертвувати собою? Виховувати власних батьків? Я несу відповідальність за те, що вони такі жалюгідні, що самостверджуються за рахунок своїх дітей? Як щодо стресу, який я відчуваю? У мене резинові нерви?

Я не бездушна сука. Я теж переживаю за неї, але нічого не можу зробити, аби ці двоє раптом подорослішали. Вона каже так, наче це буде моя провина, що на неї будуть зривати гнів. Через що я і так заганяюся. Я відчуваю провину за це, хоча це не через мене. Але вона говорить так, наче це буде моя провина. Батьки її вже нацюковували на мене, що от, я про неї зовсім не думаю. Да ви заїбали. Чому я постійно маю про всіх думати? Що і хто відчуває? До яких емоцій приведуть мої вчинки в інших людей. А як же мої почуття? Те що я відчуваю? Бо вони зовсім не думають про це, коли говорять усі ці неприємні речі мені. Вони не думають, що я теж можу образитися, розізлитися. Що мені теж може бути боляче. Що я в принципі щось відчуваю.

Таке відчуття, наче батьки і в голову моїй сестрі вклали, що я сука і можна казати мені що завгодно. Що я така зла, що мене ніщо не торкається. Що я не маю серця через те, що думаю про себе в першу чергу.

Чому я не можу зробити щось для себе? Жити своїм власним життям? Чому я маю жертвувати собою, щоб одним людям було об кого ноги витирати і відволіктися від іншої людини? Я не лялька яку можна штрихати голками. За якою можна сховатися. Я жива людина. Чому це так важко зрозуміти....

#особистий щоденник