redpineapple7 - Tumblr blog

redpineapple7 · 10 months

Text

Рене любила прогулянки, вона любила Пальметто, їй подобалось гуляти по Набережній. Тут вона завжди відчувала якусь спорідненість. Вона переїхала в це місце, бо любила воду, та працювати в спортивному центрі було цікаво. Ендрю каже що його також привела сюди блакить, Рене любить жартувати що в минулому житті вони жили на острові, де було дуже багато блакитного. Ендрю тоді стає дуже задумливим й шукає когось очима, він так його й не знайшов. Чомусь коли вона думає про Ендрю вона думає про ще когось, когось з жахливо неслухняним рудим волоссям, а потім. Потім вона й сама шукає свою блакить, але поруч її все ще немає.

Сьогодні Рене вийшла о п'ятій ранку, бо не могла спати й вирішила відпочити на набережній. Сонце тільки вставало, й з моря дув сильний вітер, Рене сильніше закуталась у свою кофту й тоді вона побачила її.

- Наталі! - кричала маленька дівчинка, вона бігла посеред пустинного пляжу й зупинилась, щоб озирнутись на свою найліпшу подругу. - Хутчіше!

Її біле плаття колихалось від вітру, а капелюшок зірвало під час бігу, тому вона намагалась прибрати своє неслухняне світле волосся.

Тут пахло весною і сонце сідало.

Скрізь Рене пройшла інша маленька дівчинка, в неї було чорне як ніч волосся й вона посміхалась так ніжно що в Рене заболіло в грудях. Дівчинка розв'язала одну зі своїх стрічок, щоб вкласти волосся білявці й вони тихо перешіптувалися поки не розчинились в білому світлі.

На березі річки, якої немає.

Рене дивилась як дівчата в супроводі охорони йшли невеликими вуличками міста. Скрізь були смачні запахи свіжої кави, та булочок. Білявка дивилась на все це своїми неймовірно блакитними очима й Наталі відчувала красу цього місця гостріше. Сцена змінилась й білявка тримала Наталі за руку, поки та прикривала своє поранення на животі.

- Дурна! Навіщо ти кинулась захищати мене?! - з її блакитних очей л��лись гіркі сльози.

- Бо це мій борг. - від тихої відповіді в Рене пробігли мурахи шкірою.

Тепер Наталі була дорослою. Рене вирішила що їй було вже понад двадцять.

Не було тих довгого чорного волосся та стрічок на руках, було каре й офіційна уніформа.

- Навіщо ти це зробила? - сердилась білявка.

Більше не було тиго неслухняного білого волосся, була гарно підібрана зачіска й корона.

- Бо це мій борг. Захищати вас єдине що я хочу в цьому житті. - спокійно відповіла Наталі, на її грудях красувався красивий прапор блакитної троянди, такий самий тільки кулон носить й білявка.

- Мені це було не потрібно! Ти могла залишитись моєю подругою! - не вгавала вона.

- Але тоді, коли вас видадуть заміж я не зможу піти за вами. - Наталі опустилась на одне коліно й обережно поцілувала тендітні пальці блакитноокої. - А так, я завжди буду поруч.

Рене була впевнена що Наталі не зможе стримати свою обіцянку.

Чомусь тут ніколи не хочеться чаю

Не хочеться снігу, не хочеться слави

Ми просто з тобою удвох погуляємо

На березі річки, якої немає!

Рене відчувала що Наталі нічого не хоче. Їй не цікавий одяг який їй дарують батьки намагаючись випросити вибачення за жахливе дитинство. Їй не цікаві солодощі, чи новий сорт чаю, який вона коштувала з Ендрю, але вона любить проводити з ним час, він розуміє її, він знає як це любити того з ким ти ніколи не будеш поруч. Їй було все одно на звання героїні війни та бали влаштовані на їх честь з Ендрю. Їм це було непотрібно. Вони хотіли не цього. Ендрю хотів, щоб його руде чортеня завжди був щасливим, але це неможливо. А вона просто хотіла бути на березі річки зі своєю панною й заплітати неслухняне волосся.

Чому ми не можемо забути про зливи?

Мабуть, для героїв ми надто вразливі

Стіни і леви нам не дозволяють

Розвіяти попіл, в якому ніяк не згасають

Але вони були дорослі, їм не можна більше так себе вести. Їм більше не можна бігати стінами замку, вулицями, чи пляжем. Їм більше не можна спілкуватись неформально. Їм більше не можна бути такими близькими.

- Ви чули? - почула Рене разом з Наталі, які йшли по заплутаному коридору замку. - Кажуть що пані Рейнольдс приділяє своїй рицарці забагато особистого часу.

- Хіба це дивно? Вона герой війни, звичайно пані хоче мати з нею гарні стосунки.

- А б це не стало скандалом.

Наталі порожньо подивилась перед собою й натягнула ввічливу посмішку на обличчя. Рене відчувала нудоту, скоро все закінчиться.

Річки більше немає. Як міста, як й країни. Рене дивилась як материк йшов під воду, а Наталі захлиналась своїм відчайдушним криком. Місто палало та поступово тануло, люди в човні мовчали, за них все виплакала Наталі. Рене все зрозуміла, вона залишилась там, в місті що йде під воду. Рене відчувала що інакше не могло бути, що Наталі повинна була сісти в човен, що панна повинна була бути в місті, але їй було так погано, наче її серце вирвали з грудей й тепер вона його бачила. Не було ні Ендрю, ні його рудого чортеня, хтось поклав руку на спину Наталі й вона вперше назвала її ім'я.

- Елісон! - крикнула Наталі й Рене висмикнуло зі спогадів.

Місто яке Елісон так любила більше не існувало, не збереглось навіть спогадів. Але його шматочок назавжди залишиться в кожному нащадку.

Рене дивилась на білявку, вона була у світлому костюмі й в неї зірвався капелюшок.

"Як завжди" подумала Рене й не стримала смішок.

Неслухняне світле волосся піднялось вітром в різні боки. Рене стягнула свою гумка з руки й поспішила до своєї катастрофи.

- Вам потрібна допомога? - весело запитала вона.

Дихає місто весни моє

Місто весни моє

《- Наталі, пообіцяй мені. - білявка стримувала сльози.

Наталі мовчала, черга просувалась вперед, але вона не рушила.

- Я не хочу. - прошипіла вона.

- Наталі, в нас немає часу сперечатись. - втомлено сказала Елісон. - Ти повинна сісти, ти повинна допомогти цим людям.

- Ні.

- Так.

Запала тиша, яка була наповнена дитячим плачем й вибухами вдалині.

Елісон обережно обійняла Наталі. - Бо це твій борг.

- Я заприсяглась тобі! - Наталі міцно вчепилась в тонке плаття Елісон.

Раніше від неї пахло весною та квітами, а зараз це був дим та кров.

- Йди! - Елісон відштовхнула Наталі від себе й пішла не озираючись.

Так рушаться мрії.》

#укрпростір #укртумбочка #aftg #укртві #укрфанфікшн #ренелісон

2 notes · View notes

redpineapple7 · 11 months

Text

Коли пташенята виростають вони вилітають з гнізда.

Чомусь так кажуть забуваючи що не всім пташенятам щастить й вони покидають гніздо… самостійно якщо покидають. Лиси найкраще знали що ця фраза повна туфта.

В цьому фф є порівняння з птахами

#aftg #укрпростір #укртумбочка #укртві #укрфанфікшн #все заради гри #ендріли

3 notes · View notes

redpineapple7 · 11 months

Text

Це був чудовий вечір. Хоч зранку й було спекотно, зараз усередині університету було прохолодно й людно. Випускний все-таки.

Ніл дивився на знайомі обличчя й підсвідомо почав посміхатись. Ось Нікі затягнув Мета в дивний танець й вони голосно сміються. Там Рене, Елі та Ден танцюють разом. Кевін наливає собі пунш розмовляючи з Робін, якщо вони не говорять про ексі, то він точно розповідає щось про свої останні вивчення в історії, Аарон танцює з Кетлін якомога далі від усіх, хоча це більше схоже на обійми, аніж танок.

Ніл дивився на них, а в голові закралась одна думка, від якої став ком в горлі.

"Вони підуть".

Цього дня дівчата випустились й підуть своїми шляхами. Елі хотіла відкрити свою лінію одягу, Ден запросили в одну з гарних команд, а Рене поїде допомогти людям.

Коли вони побачаться ще раз? Чи зберуться вони знову? Кутику губ опустились й він більше не міг посміхатись.

Ніл запхав ці думки якомога далі й притримав їх до наступного зриву. Відчувши на собі погляд він подивився на Дрю. Обличчям розповзлась втомлена посмішка.

- Про що б ти не думав, забудь.

- Намагаюсь. - Ніл перевів погляд й подивився на посмішки дівчат.

Буде важко. Він так звик. Походи в магазини з Елі, макіяж коли потрібно, чи щоб просто здивувати "його" хлопчика. Рене також не буде, з її заспокійливою присутністю. Ніхто більше не буде одним поглядом засуджувати команду настільки що ті припиняли свої сварки. Просмотри кіно з Ден та Метом.

Мет, Ніл перевів погляд на Мета й зрозумів що той також скоро піде, разом з Кевіном, який саме зараз незвично для себе голосно сміявся.

А потім… потім піде Ендрю.

Ніл здригнувся й подивився на Ендрю той все ще дивився на Ніла.

- Пішли - сказав він.

- Що? - перепитав Ніл. - Куди?

Музика змінилась на повільну й Ендрю простягнув руку рудому.

- Пішли потанцюємо.

Ніл ковтнув новий ком в горлі й вклав свою руку в долоню Ендрю. - Так.

Можливо потім буде боляче. Тоді коли в наступному році він не зможе зайти до Елісон. Тоді коли Ден не скуйовдить йому волосся після тренувань, а Рене не буде поруч на зборах команди. Можливо коли піде Мет Ніл втратить брата, а коли піде Кевін він втратить найліпшого друга. Але це не назавжди.

Елісон буде дзвонити й скаржитись на бовдурів з якими вона працює, Бен буде приїздити до Мета, а потім дзвонити, щоб розповісти про свої успіхи в команді. Й звичайно всі вони будуть дивитись її матчі, можливо навіть з'їздять на деякі. Мет й далі буде відправляти йому нові пісні й розповідати про нові фільми які їм потрібно побачити. А Кевін обов'язково подзвонить Нілу після кожного матча, щоб висловити все що він думає про їхню гру. Нікі буде посилати по сто повідомлень в день, а Дрю.

Дрю який зараз міцно стискає його руку, тримає за талію й ніжно малює круги великим пальцем, що ледь відчувається через костюм, буде поруч. Можливо він буде приїжджати раз в місяць, можливо Нілу доведеться познайомитися з технологіями й освоїти Скайп про який розповідає Нікі.

Ніл розсміявся від цієї думки й заховав посмішку в плече Ендрю.

- Добре?

- Так. - видихнув Ніл. - Добре.

- Ніл! - гукнула Елісон коли пісня закінчилась. - Міньярд, я вкраду твого хлопця на одну пісню.

- Так. - сказав той та дивився вслід сповнений радощів Елісон й посміхаючомусь Нілу.

- Добре. - пробурмотів Ендрю й пішов на ��воє місце.

#aftg #укрпростір #укртумбочка #укртві #укрфанфікшн #все заради гри #ендріли

5 notes · View notes

redpineapple7 · 11 months

Text

"Я завжди буду на твоєму боці"

Мерлін досі пам'ятав як ці слова казав Артур. Він був в темній брудній камері очікуючи на свій вирок й Артур зі своїм світлим наче золото волоссям разом зі смолоскипом виглядали тут недоречно.

Спочатку його очі боліли від світла він навіть не міг сконцентруватись на словах. Поки з усієї тиради не вихопив "Я завжди буду на твоєму боці".

Мерліну хотілось розсміятись. На моїй стороні? Після всього що Мерлін зробив для Артура все що він отримав це темну брудну камеру й слова за якими нічого немає. Старий дракон сказав що прийде на допомогу, але не сюди. Не в це богом покинуте місце, де немає сонця.

Мерлін міг використати магію, звільнитись та втекти. От тільки куди та навіщо? Якщо навіть Гаюс не може нічого зробити.

Це все було так сплановано що Мерлін хотів сміятись, чи вже сміявся. Голос луною відбивався від стін й від цього істерика Мерліна тільки посилилась.

Гаюс в комі, просто заснув й більше не прокидається, але засмість того, щоб рятувати людину, яка замінила йому батька, Мерлін просто сидить тут.

Коли Утер дізнався в якому стані Гаюс він наказав обшукати всі кімнати Гаюса та Мерліна й як не дивно знайшов ту книгу. Мерлін тоді був в лісі, намагався зібрати щось що на його думку могло допомогти. Як же він здивувався коли біля воріт його зустріли озброєні Артур та лицарі.

Скільки він вже тут сидів в повній темряві? Коли почав чути тихий шепіт здавалось з самої глибини його розуму? Чи був це його голос? Мерлін знав що не можна здаватись, що потрібно щось робити та сил вже не було й виходу він не бачив.

"Я завжди буду на твоєму боці"

Чи означало це що він прийме Мерліна як чаклуна? Чи він буде просто сумно дивитись як Мерліна спалять на вогнищі, як й інших? Інших. Голос в голові казав йому відпустити все, помститися за своїх братів та сестер.

Що ж він здався. Але не голосу, а темряві що так турботливо колисала його забираючи всі думки.

Коли Мерлін розплющив очі в наступний раз то він відчув як його живіт палає, а з горла вирвався стогін болю. Було занадто світло й йому знадобився час щоб адаптуватись.

Гаюс стояв над ним притискаючи свою руки До окривавленого животу й тоді повільно Мерлін зрозумів що все це був не сон.

- Мерліне! Не засинай!

- Гаюс - прохрипів той.

Він зрозумів що йому не наснилось як він вибирався з темних печер, як пробирався до Гаюса й як забарикадувався, щоб вилікувати старого. В нього вийшло, от тільки поранення було не маленьким.

Мерлін відчув що знову провалюється в сон, цього разу він не боровся.

***

"Я завжди буду на твоєму боці"

Мерлін ніколи не дізнається що стояла за цими словами. Скільки сил Артур приклав, щоб батько його почув.Артур нарешті зміг потрапити в кімнату до Гаюса й впав поруч з ним в калюжу крові Мерліна.

Запізнився.

Він не встиг. Він вмовив батька вислухати Мерліна та саме тоді їм повідомили що той втік.

Артур дивився на Мерліна який не дихає, на Гаюса який нарешті прокинувся та ридав над бездиханним тілом й просто не розумів.

Єдине про що він думав це порожній погляд Мерліна на його останні слова. Такий же порожній як й зараз. Марлін тоді нічого не сказав й більше не скаже, чи вірив він в Артура? Схоже що ні й це він ніколи не зможе змінити.

#укрпростір #укртумбочка #укртві #укрфанфікшн #мертур #мерлін і артур #мерлін

1 note · View note

redpineapple7 · 11 months

Text

В житті Ендрю було багато слів які він ненавидів. Слова які він би ні при яких умовах більше не використав. Ніл якось жартував що в Ендрю є проблеми з більшістю англійських слів, та він ніколи їх не скаже. Він й не казав. Ніл не використовував старі тригери Ендрю, натомість створив нові.

"Дякую. - Ніл вклав у свої слова все що міг, це було дякую не тільки за чудову гру, а за ключі, поцілунки, довіру. - Ти був неймовірим."

Тоді Ендрю відчув що щось не так, але не показав. Взагалі поведінка Ніла була підозрілою ще в автобусі, але він списав все це на хвилювання перед грою. Він розірвав їх договір, але не планував кидати рудого.

Ендрю два рази бризнув водою в обличчя й обперся на раковину, руками які все ще були трохи в крові. Він дивився на червоні розводи, а в голові все ще були слова Ніла. Можливо його останні слова.

"Дякую"

Ендрю подивився на своє відображення, вивчив новий синець на обличчі.

"Ти був неймовірним."

Перед очима стояв Ніл з його ніжною посмішкою й хвилюванням в очах. Кулак смикнувся швидше ніж він зрозумів. Кімнатою розн��сся звук битого скла.

- Ендрю? - гукнув Аарон й смикнув двері. - Ендрю, мені потрібно тебе побачити.

- Ні. - хрипло сказав він.

- Ендрю.

- Відчепись. Відчепіться, ви всі, від мене. - голос надломився й Ендрю намагався не розвалитись.

"Ендрю я не думаю що він живий. Це його батько. Він… Він не залишить Ніла живим."

Він повинен подзвонити Бі, йому потрібно відволіктись, йому потрібно на чомусь сфокусуватись.

Ендрю сповз на підлогу й обхопив голову руками.

Не думати про Ніла, не думати про Балтімор, не думати про м'ясника. Не думати, не думати, не думати.

Погляд впав на осколок дзеркала й Ендрю закрив очі руками.

《Ендрю стоїть біля автобуса, за спиною все ще триває бійка, він привів свою родину до автобуса й відпустив Аарона та Кевіна яких тримав, пхнувши їх в середину. Дісталось всій команді, а судячи по ниючому обличчю йому прилетіло також не слабо. Але було щось не так. Не вистачало одного гравця. Вилаявшись собі під ніс й сказавши своїй родині не виходити він розвернувся до дверей.

- Я з тобою. - сказала Рене й вони вийшли.

Пройшло десять хвилин, двадцять, і ось все що Ендрю знаходить це зламану ключку Ніла і його сумку. Він відчув що хвилювання які він придушував виходять з під контролю. Ніл не міг залишити свою ключку й сумку просто так, до того ж дозволити таке поводження зі своєю ключкою. Він повертається до автобуса в надії що той вже повернувся, чи його знайшла Рене, але це не так. А далі все було як в калейдоскопі: Кевін який намагається полагодити ключку Ніла, ключі та телефон з останнім повідомленням 《0》, код Балтімору й блідий Кевін, руки Ендрю на шиї Кевіна, можливо вже мертвий Ніл.》

Ніл все знав. Кевін все знав. Не знав тільки Ендрю й тепер нічого не можна змінити.

Ендрю зітхнув й відкрив свій телефон, щоб подзвонити тому хто ��опоможе.

- Ендрю?

- Бі. - зітхнув той.

Спочатку Ендрю не помічав що це якось на нього вплинуло. Він після цього не раз чув дякую та чудовий, але була одна різниці.

Ніл сидів в бібліотеці й Ендрю поставив перед ним пляшку води. Рудий відволікся від своїх заміток й з посмішкою сказав - Дякую.

Все тіло Ендрю напружилось, інстинкти загострились й він озирнувся. Ніл виглядав розгубленим.

- Все добре? - запитав він.

- Так. - Ендрю всівся на стілець навпроти Ніла та схрестив руки на грудях намагаючись зрозуміти що сталося.

Ніл як на зло був чемним. Він завжди дякував, навіть якщо це були дрібнички й по більшій частині Ендрю не відчував себе незвично. Дякую, за цигарку. Дякую, за чай. Дякую, за те що вигнав Кевіна.

Дякую, дякую, дякую.

Слово віддавалось луно в тілі й Ендрю був в порядку… поки він не казав це в людних місцях.

В наступний раз він зрозумів що саме відбулось. Вони були в Іден й Нілу стало не добре, тому вони вийшли подихати. А через те, що в клубі було просто жахливо багато людей Ендрю довелось практично витягувати рудого.

- Дякую. - сказав Ніл обпершись об стіну. - Ти був…

- Ні. - різко видихнув Ендрю не давши Нілу договорити.

Ніл розгублено, але очікуючи дивився на білявого.

- Скажи що я, блять, неймовірний і я вдарю тебе в обличчя. - Ендрю відвів погляд від Ніла й намагався запалити запальничку.

Краєм ока він побачив що Ніл зрозумів.

- Вибач.

Запала тиша в якій Ендрю почув як калатає його серце. Двері відчинились й разом з гучною музикою вийшла невелика компанія гучно сміючись.

- Що ще? - запитав Ніл.

- Я не знаю. Не дякуй мені. В людних місцях. - зітхнув Ендрю нарешті взявши себе в руки.

Ніл кивнув й задумливо дивився в нікуди.

В житті Ендрю було багато слів які він не визнавав, чи ненавидів. Слова які він би ні при яких умовах більше не використав й не хоче їх чути від інших. Ніл був тим хто зрозумів це, він завжди розумів, він ніколи їх не скаже. Ніл не використовував старі тригери Ендрю, й не використовує нові, які виникли випадково. Можливо в майбутньому коли вони виграють олімпійське золото Ніл обійме Ендрю й видихне щасливе "Ти був нейморним". Та Ендрю не побачить в його очах хвилювання, там буде тільки любов та захоплення. Можливо тоді на один тригер стане менше, але те що Ендрю поцілує Ніла перед сотнями камер факт.

#aftg #укрпростір #укртумбочка #укртві #укрфанфікшн #все заради гри #ендріли

2 notes · View notes

redpineapple7 · 11 months

Text

Новий рік чудове свято. Вулиці вкриває білий сніг, все місто вібрує від очікування свята й тому скрізь веселий сміх та люди з подарунковими коробками. Декілько раз коли Ендрю, Ніл та Кевін шукали в цьому щось.

#aftg #укрпростір #укртумбочка #укртві #укрфанфікшн #все заради гри #ендріли

2 notes · View notes

redpineapple7 · 11 months

Text

Для Аарона все було очевидно з самого початку. Тоді коли він привів Ніла за свій стіл з Ендрю та Кевіном, брат може й вміє добре приховувати емоції, але скрити те що він завис не вдалось. Хоча б для нього.

#aftg #укрпростір #укртумбочка #укртві #укрфанфікшн #все заради гри #ендріли

1 note · View note

redpineapple7 · 11 months

Text

Вперше коли Кевін зустрів Натаніеля йому було тринадцять. Він був вражений швидкістю рудого, а ще дивувала його звичка казати те що він думає. Кевін дивився на блідого Натаніель, поки Натан вбивав в них на очах. Жоден м'яз не смикнувся на обличчі десятирічного хлопчика й тоді він зрозумів що він й справді хоробрий, чи покалічений, скоріш за все, все разом. Кевіна знудило в туалеті поки Натаніель заспокійливо гладив його по спині "Все добре. Він тебе не торкнеться".

А потім він зник, до Кевіна доходили чутки про те що він втік разом з мамою й скоріш за все скоро помре. Але все про що він думав це руда блискавка на полі з його усмішкою та жагою до гри.

Кевін дивився на Натаніеля в друге. Доля знову їх звела. Тільки цього разу він про це не знав. Коли він брав в команду Ніла Джостена, то побачив швидкість й запал який бачив в однієї давно зниклої людини. Це не він, це не Натаніель, все ж таки якби це був він то не грав би більше в ексі, Мері йому не дозволила б. Кевін просто не міг з сотні різних кандидатів обрати саме його.

Ніл якого він знає до болю нагадує йому Натаніеля. Своїми блакитними очима в першу поїзду в Колумбію, своїми гострими коментарями в бік Ендрю, навіть те що він заплатив офіціанту, щоб той його вирубив схоже на те що зробив би Натаніель. Але він мовчить, він боїться запитати, адже якщо це правда, тоді… він або знову зникне, або його вб'ють до кінця цього року й це робить Кевіну тільки болючіше, бо Кевін боїться втратити таку людину як Ніл, удруге. На шоу Кеті він все зрозумів, тоді він поклявся що не скаже Нілу це першим, хоча й знав що потім буде кричати, щоб той тікав, можливо колись доля зведе їх утретє. Руки тремтять, а шлунок неприємно стискається, хочеться сховатись й щоб про нього забули. Але на його пошрамовану долоню лягає тепла долоня Ніла "Все добре. Він тебе не торкнеться" прошепотів він одними губами й перевів погляд на Ріко з викликом. Кевін вже бачив цю посмішку, Кевіну хотілось плакати.

А потім був банкет. Жан каже що Ніл повинен знати своє місце, каже що він не лис. Тоді хто він? Ворон? Ні, Ніл не з тих хто прогнеться під Ріко, щось в середині Кевіна не хотіло чути продовження, але він все-таки почув про м'ясника. Він зрозумів що втрачає Ніла й цей раз буде руйнівним.

- Де твоя мати? - запитує Кевін, але він вже знає відповідь.

- Мертва, вже другий рік.

- Тобі потрібно втікати. - але зустрівшись з втомленим поглядом він зрозумів що Ніл не втече, він обрав ексі, команду й смерть в кінці сезону.

Кевін відчув що тоне.

Нічні тренування, просмотр ексі матчей, поїздки в Колумбію. Як Кевін зможе жити без Ніла? Він це дізнається достатньо швидко, коли рудого викрадають. Коли Ендрю повертається з сумкою й ключкою Ніла, коли Кевіна буквально нудить після останнього повідомлення з цифрою нуль й коду Балтімору. Коли він буквально розуміє що скоріше за все Ніла зараз вже ріжуть на шматки й планують стерти всі сліди його існування. Кевін не може дихати й не розуміє в яку хвилину Ендрю почав його душити. З горла вириваються хрипи й з куточка ока покотилась сльоза. Він його втратив, цього разу можливо назавжди.

#aftg #укрпростір #укртумбочка #укртві #укрфанфікшн #все заради гри #кевін дей #ендріли

4 notes · View notes

redpineapple7 · 1 year

Text

Ендрю

В цьому світі є соулмейти, це ніби друга частина душі, коли тобі виповнюється сім ти можеш відчути зв'язок. Це ніби тоненька нитка, яка стає міцнішою коли ти поруч з вірною людиною, але є люди які не можуть відчути цю нитку. Бувають різні причини, хтось каже що це через те що твій соулмейт помер, хтось що можливо він ще не народився, а хтось каже що його просто не було.

Ендрю не був тим хто відмовлявся вірити в споріднену душу. Він всім серцем вірив що у свої сім років відчує появу нитки, чи побаче уві сні, такі випадки також були. Уві сні він бачив не свою споріднену душу, а жахи, які переслідують його й на яву, немає де відпочити. Після стільки років в прийомних родинах він припинив вірити в будь-що, наприклад в силу слів "будь ласка". Він не відчував більше нитку, можливо це відбулось тієї ночі коли слова втратили силу, вона ніби обірвалась. Тепер його соулмейт напевне думає що той мертвий, - Це на краще. - казав собі Ендрю коли зрозумів що в цьому світі він нікому не потрібен.

Минули роки й в чотирнадцять він дізнався про свого брата, про матір й про іншу частину родини. Ендрю погодився жити разом. Тільда була проблемною жінкою, Аарон по більшій частині був бурчуном, а іншу частину топив свої почуття в пігулках матері, це потрібно було змінювати. Й Ендрю змінив, його однаково ніхто не шукає.

Пощастило ж брату, Ендрю дивився на те як Аарон грає в дивачки разом з Кетлін, однією з чірлідерок в університеті Пальметто. Аарон зізнався Ендрю що не може більше виконувати договір, бо Кетлін його соулмейт.

- Це на краще. - знову казав собі Ендрю, все одно ніхто не затримується поряд надовго, через декілько років Нікі, його кузен також поїде до свого соулмейта й Ендрю залишиться один. Як завжди, нічого нового.

Одного дня на порозі Ваймака з'явився ворон, він був побитий та йому було нікуди йти, звичайно той по доброті душевній залишив його в університеті. Після нового договору, Ендрю знав що виграв собі час ще на декілька років. Хто б знав що Дей привиде його до Ніла.

Ніл був цікавим. Сидів на підлозі й обмацував ребра, щоб зрозуміти масштаби пошкоджень та вперто відмовлявся від підписання такого гарного контракту.

Він був цікавим. Відрізнив Аарона й Ендрю в перший же день. Говорив що в Ендрю не вистачить сил, щоб дістати його. Та виглядав дуже щасливим коли побачив поле. Але він не качається.

Він був цікавим. Мав папку з фотографіями Ріко та Кевіна, купу готівки, різні лінзи та багато цікавих паперів. Розмовляв французькою й умів зламувати замки.

Можливо соулмейт Ендрю вважав його мертвим, можливо Ендрю й був мертвим, але поряд з Нілом було цікаво. Можливо між ними є іскра, але скоріше за все він сам собі це уявляє, немає гарантії що Ніл взагалі існує.

Можливо в Ніла є соулмейт і йому є до кого йти. Ніхто не питає про це в Ніла й вперше за останні роки Ендрю відчуває як починає боятись. Боятись що Нілу дійсно є куди йти, що Ніл існує й в той же час боїться що його немає.

- Це на краще. - каже собі Ендрю й розбиває вікно, коли Ніл не стримав свого язика на інтерв'ю. Він знає яку небезпеку ховають в собі Моріями, він знає яку небезпеку вони ховають для Ніла, але той не може себе тихо вести.

- Ти так міг руку собі пошкодити. - зауважує Ніл дивлячись на те як в Ендрю витікає кров з порізів від вікна.

Ендрю хотів, щоб він припинив, щоб не говорив так оманливо турботливо, ніби йому є до нього діло, ніби Ендрю не порожнє місце.

- Скажи що тобі потрібно, я все це дам, тільки залишись. - Ендрю не стримав ні цих слів, ні бажання торкнутись Ніла, впевнитись що він існує, що він живий.

Звичайно Ніл не просить нічого такого, він просто йде коли Ендрю його проганяє, він більше нічого не сказав, в Ніла повинен бути той до кого він може піти, він на це заслуговує.

Може Ендрю все-таки помер, а все що відбувається це довгий передсмертний сон. Що якщо в Ендрю немає душі, як всі говорять. Можливо він просто монстр й тому не відчуває нитку. Що якщо він вже бачив свого соулмейта, який думає що Ендрю мертвий, вони просто пройшли повз один одного так це й не зрозумівши. Що якщо Ендрю не зможе когось підпустити до себе.

Ендрю не з тих хто стає причиною для небезпеки сім'ї. Точніше він не підпускає іншу небезпеку, але зараз Ендрю їде в машині поруч з Нілом, який вмовив його побачитись з батьками Нікі. Ендрю каже Нілу "так" раз за разом, це вже помітив Аарон, цим скористався Нікі, це не зрозумів Ніл. Можливо Ендрю пошкодує про це, але він так хоче втримати Ніла поруч, хоч на рік.

Ніл не береже себе, точніше береже Ендрю. Побитий Ніл з купою різних пошкоджень та ран після Евермору (куди поїхав, щоб зберегти Ендрю), просто стояв на даху й давав Ендрю можливість вивчити новий вигляд. Рудий, так гармонійно виглядає з його неймовірно блакитними очима, Ендрю зробив останню затяжку й викинув недопалок вниз.

- Ти повинен був бути галюцинацією.

- Я не галюцинація.

Ендрю відчув її, нитку. Коли Ніл підняв недопалок який викинув Ендрю з даху (як й ключі Ніла потім) й підніс його до своїх губ. Він дивився на те як рудий повторює рух рукою, який Ендрю зробив при першій зустрічі та він відчуває як нитка стискає йому груди. Ніл нестерпний, Ендрю відходить від краю даху й сповзає по стінці вниз. Живий, Ендрю відчуває себе живим.

Нілу немає куди йти. Батько все життя переслідує його, щоб вбити, як вбив свою дружину. Нілу немає куди йти, але він зникає. Нілу дзвонили з Балтімору, бо його батько на волі, а його люди забрали Ніла. Кевін все знав, але не вважав що це потрібно говорити. Ніл був впевнений що помре після сезону, він хотів піти до ФБР, але він помре ран��ше. Йти більше нікому, бо Ніла забрали �� скоріше за все Натан зараз прибирає останні докази існування свого сина. Можливо соулмейт Ендрю мертвий, можливо Ендрю сам помер, коли знайшов дорогу ключку Ніла, його сумку й телефон зі зворотним відліком.

Ендрю сидів перед Нілом, який виглядав ще гірше ніж після Евермору. Живий. Все ще не вірячи Ендрю знімав пластирі й бинти з обличчя Ніла слухаючи його розповідь.

- Залишаєшся. - сказав Ендрю й залишив вияснення стосунків з ФБР на лисів.

Зараз його зв'язок не душив, ніжна нитка не нагадувала повідець, вона просто там була. Тієї ночі засинаючи в кімнаті наповненій лисами він закрив очі й слідкував за ниттю. Вперше в житті він розслабився й піддався сну без жахіть. Уві сні він сидів з Нілом на даху, та слухав тихі історії від рудого.

Мері

Стюарт любив свою єдину молодшу сестру й ненавидів існування соулмейтів. В Мері було чарівне світле волосся й не менш чарівна посмішка. Не дивно що вона сподобалась "йому", дивно що "він" сподобався їй, клята нитка. Стюарт буде жалкувати про своє рішення взяти її на один із з'їздів кримінальних родин ще багато років, а потім й все життя що йому залишиться.

- Мері, ти впевнена? - запитав Стюарт.

Це був день коли вона зібрала всі свої речі й сказала що їде до Натана Веснінськи, щоб стати його дружиною. Вся родина була проти, навіть не дивлячись на те що вона знайшла свого соулмейта вони не могли ствердити її вибір. Мері зустріла супротив на який не розраховувала, але те що її не підтримав рідний брат дуже її засмутило.

"Не сій в мені смуту, благаю, своїми питаннями."

Мері подивилась на свого брата востаннє й пішла до дверей.

"Вже досить доросла, тобі довела це в останнє я."

Й вона пішла, обірвала всі зв'язки з родиною й обрала якогось нікчемного помічника якудзи.

В перший раз коли Натан Веснінськи підняв руку на Мері вона дала йому опір.

- Не змішуй мої поцілунки із синцями давніми. - Сказала вона коли він намагався поцілувати її після сварки, ребра боліли, а рука палала від неправильно удару.

"Я сама така люта як цей довбаний світ."

Вона могла подзвонити брату. Просити вибачення, сказати що зробила помилку, але не могла це визнати. Довбана гордість. Але Мері була терпеливою, тому вона вирішила дати йому ще один шанс.

Це повторилося коли її хлопчику ще не було року. В Натана був поганий настрій та йому здалось що можна зробити їй боляче. А потім ще раз й ще. Дні мінялись місяцями, Натаніель їх син ріс й вона дивилась як він кривдить його.

Мері Хетфорд забула що таке посмішка, а потім вона побачила сина на полі для ексі. Натаніель виглядав таким щасливим й вільним, такий швидкий та малий ураганчик. Мері не помітила що посміхається, аж поки Натаніель не сказав що в неї гарна посмішка.

Наступного дня вона дізналася про договір між Моріямами й Веснінськи. Тоді вона зрозуміла яку помилку зробила, продати сина який був наполовину Хетфордом? Схоже в Натана не було розуму, як й в неї коли вона біля вівтаря казала так. Вона зібралась в рекордний час, підготовила нові документи лінзи, фарбу для волосся, забрала дещо в Натана як компенсацію за всі ці роки, а також забрала свій єдиний скарб Натаніеля й вони втекли.

"Відлітай скоріш з моєї голови

Мені зараз зле, але ти не зловив

Краще щоб не існувало слова ми"

Вісім років вони тікали, вісім років за ними гнались. Не минуло й дня, щоб Мері заснула без думки про Натана, який йде по їхнім слідам. Скільки разів вони з Натаніелем обробляли рани один одному? Скільки ночей було недоспано? Скільки разів їй снився Натан який шепоче їй на вухо що не залишить їх? Що він знайде та вб'є Натаніеля просто перед її очима? Краще б вона ніколи не знала хто такий Натан Веснінськи, не вірила в соулмейтів, але тоді…

В такі хвилини вона дивилась на свого єдиного сина який спав в бронежилеті, бо його зовсім нещодавно підстрелили й тихо плакала. Так щоб Натаніель, якого навчали спати й відрізняти кожен звук не прокинувся. "Пробач".

"Твої вуста отрута

Ними була я скута

В тобі була потреба

(Тепер) Не треба. Не треба"

Він наздогнав їх у Сіетлі. Він ще ніколи не був так близько як в той раз. Правою рукою Мері стискала руку Натаніеля, а лівою натискала на рану, схоже це її кінець. Не можна дозволити йому наблизитись до їх сина. Їй потрібно ще трохи часу, просто ще декілько годин, щоб відвезти Натаніеля більш в безпечніше місце. Адреналін затуманив голову, страх за сина не давав Мері відчути біль в повному обсязі й вона була цьому рада. Викравши першу автівку що потрапила під руку вона запхала Натаніеля й втиснула педаль газу на максимум. В вухах дзвеніло.

- Абрам. - покликала Мері сина. - Все добре? Немає поранень? Уважно себе обдивись.

- Все добре, є декілько подряпин, не потрібно накладати шви.

Мері видихнула, хоч щось радує.

Останні години свого життя вона витратила на те, щоб вивезти Абрама якомога далі від монстра. Вона перевірила чи пам'ятає він все чого вона його навчила, в якусь мить Мері відчула таку важкість в тілі, але такий спокій на душі. Абрам впорається, вона навчила його усього чого тільки могла, він подзвонить Стюарту якщо буде потрібно. При думці про брата вона стиснула кермо міцніше. Мері так би хотіла йому багато що сказати, але вже не зможе.

- Абрам. - покликала вона сина зупиняючи автівку біля якогось пляжу вже не пам'ятаючи де вони. - Обіцяй мені що не зупинишся.

- Мамо? - схоже Абрам помітив її поранення.

- Обіцяй! - вона міцно стиснула його плечі.

Їй так хотілось плакати, але сил на це не було.

- Так. - видавив він з себе.

"В голові розквітнули ромашки

Залишаю тихо наші іграшки

Знаєш, що піти було так страшно

Але вже не буде цих довбаних ми"

Сімнадцятирічний Натаніель Веснінськи був на пляжу в Каліфорнії й дивився як палає автівка. Ще декілько хвилин назад він їхав разом зі своєю матір'ю, а вже зараз він залишився сам. В неї не буде похорон чи могили, вона залишиться тут. Він збере її останки в рюкзак й закопає настільки глибоко наскільки можливо, потім буде йти до найближчого міста намагаючись зібрати себе до купи.

А поки він дивиться як палає автівка й крутить мамину запальничку стискаючи в іншій руці телефон. Більше він не потрібне. Ніхто не подзвонить.

Ніл

Натаніель не вірив в існування соулмейтів. Він достатньо надивився на мати яку мучить її соулмейт, він й сам достатньо отримав від нього. Чи не дивно що твоя половинка чинить з тобою так? Натан повільно вбивав їх, тому Натаніель не здивувався коли у свої сім він не відчув ніякого зв'язку. Можливо це було, тому що його соулмейт ще не народився, а можливо в Натаніеля не було спорідненої душі. Так навіть краще, не потрібно буде хвилюватись ще за когось.

Дивлячись на батька Натаніель боявся, боявся що колись стане схожим на нього, чи що його соулмейт буде таким. Постійна параноя матері йому не допомагала.

"Він не завжди був таким, Абрам. Запам'ятай, навіть своєму соулмейту не можна вірити."

Він розумів, що вона не хоче, щоб він проходив через те що й вона, чи щоб він став таким же, достатньо вже було їхньої зовнішньої схожості.

Натаніель, Абрам, Алекс, Стефан, Кріс, він вже не знав хто він такий. Двадцять два ім'я, різні легенди, постійна брехня, біг від переслідувачів та схованки. Та день коли він залишився сам він не забуде.

Після заховання матері на одному з пляжів він дістав свій останній паспорт та став Нілом Джостеном. Самотній, тихий та все ще живий. Перший час він був розгубленим, він звик жити за її правилами та бували ситуації коли вони розлучались на деякий час, тому Ніл міг про себе сам потурбуватися. Та цього разу це було інше, вона не подзвонить, вона не вдарить коли він помилиться, він може спробувати трохи пограти в ексі.

Ніл не хотів помирати, тому він намагався втекти від Ваймака, але він не хотів зникати, тому погодився на контракт й вирішив побути Нілом ще один рік. Натаніель завжди встигне зникнути безслідно, але цього разу… Він хотів кимось стати, запам'ятатися хоч один раз, займатись тим що подобається, грати в ексі.

Ендрю був дивним, він не лякав Ніла, але триматись від нього хотілося якомога далі. То чому він поїхав з ним в Колумбію? Чому залишився коли Ендрю запропонував захист, коли Ріко й Кевін могли його впізнати. Чому він взяв в Ендрю ключ?

В Ніла не було нікого, він був нічим, в нього не було дому. Але в нього є ключ та лиси, він більше не сам, хоча б на цей рік.

Кевін дізнався хто такий Ніл. Він хотів, щоб той тікав, але було пізно. Добре, що Ніл не мав соулмейта, який відчує як обірветься зв'язок коли Натан, його люди, чи Моріяма доберуться до нього.

Ніл прокинувся від будильника Мета й дивився в стелю, щось змінилось. Коли він був малим він чув про це багато разів, він відчув появу нитки. Вона була ще ледь помітною й він зовсім не міг зрозуміти до кого вона тягнеться, але це усвідомлення вибило повітря з легень Ніла. Того ранку він відчув потребу бути потрібним, жахливе почуття. Хотіти бути кимось, коли ти не можеш цього мати. Коли час який тобі залишився можна виміряти в місяцях та порахувати на пальцях однієї руки.

Ніл відчував себе жахливо, коли збирався забирати Ендрю з лікарні. Кевін був з чудовим синцем на обличчі, Нікі виглядав не дуже, до Аарона Нілу немає діла. Але коли Ніл побачив Ендрю з порожнім виразом обличчя, то він відчув полегшення, ніби нитка яка весь час стискалась, нарешті послабла.

Розмова на даху нічого не змінила, договір все ще в силі, Ендрю нікуди не піде.

- Ти мене ненавидиш, забув? - з посмішкою запитав Ніл переходячи на німецьку.

- Я тебе ненавиджу. - відповів Ендрю й ковзнув поглядом по Нілу, від чого той відчув вібрацію нитки. - Але це не означає що я не хочу тобі відсмоктати.

Можливо Ніл помиляється й Ендрю зовсім не та людина до якої тягнеться нитка. Зближуватись зі своєю половинкою перед тим як померти жорстоко, а якщо ця людина тебе ненавидить, то боляче не буде.

Відтоді їх динаміка трохи змінилась. Ніл хотів стати для Ендрю кимось, але знав що цього не буде. Він ігнорував те як нитка натягувалась коли він розмовляв з якоюсь чірлідеркою й кидав розгублений погляд на Ендрю, який напевно цього не усвідомлював.

- Мені нічого не потрібно.

- А я саме те ніщо.

Це був єдиний раз коли Ніл був радий зізнатись про це в голос. Погляд Ендрю того коштував.

В Ніла нічого не було, в нього не було дому, родини, чи бодай чогось що він ��и міг назвати своїм. Але це було пів року назад. Тепер в нього є дім в Колумбії та дивна родина, саме заради цього він пішов.

Лола хотіла дізнатись де Мері, ніби вони не розуміли, що якби вона була жива він би не залишився в Пальметто. Ніж, прикурювач, жар та біль. Десь в далині він відчував що нитка зникає, Нілу стало страшно що лиси не змогли вибратись з натовпу й з Ендрю щось сталось.

Ніл був живий, про це свідчив жахливий біль по всьому тілу та бурчання ФБР. Нитка зовсім не відчувалась, йому сказала що з командою все добре й вони їм розповіли хто такий Ніл насправді. А це означає що Ендрю не хоче більше бачити брехуна, але він не зміг здатися. Він все ще хотів вибачитись перед командою та попрощатися в останнє.

Ніл стояв посеред кімнати, лиси виглядали побито, але не вистачало двоє людей.

- А де Ен…- йому не дали договорити, двері ледь з петель не випали.

Ендрю виглядав розлючено, але Ніл бачив що той хвилювався. В нього ніби гора з плечей впала, Ендрю живий та майже неушкоджений сидить поруч з ним на підлозі й роздивляється нові рани, які стануть жахливими шрамами. Нитка знову відчувалась, їхній зв'язок не зник.

- Залишаєшся. - сказав Ендрю й залишив вияснення стосунків з ФБР на лисів.

Тієї ночі засинаючи в кімнаті наповненій лисами він роздивлявся спокійне обличчя Ендрю поки сам не заснув. Вперше в житті уві сні з батьком він був не сам, Ендрю стояв поруч, а лиси вийшли разом з ним. Він переміг.

Елісон

Любов — це лише історія, яку вони можуть довести. Життя Елісон Рейнольдс нагадувала казку, люблячі батьки, будь-яка річ яку вона захоче. Але це все картинка.

"Еллі посміхнись на камеру. Трохи попозуй."

Її життя було схоже на танок й вона віддавала йому всю себе, навіть якщо для цього потрібно було прикидатись. Все брехня.

Елісон росла в багатій родині, в родині де в неї не було право голосу, в родині де не було любові. В світі де в кожного є своя половинка її батьки вирішили бути разом з вигоди. Гидко. Ще більше гидко від того що вони хотіли для неї того ж самого. Та цьому не бути. Вона пішла й лишилась більшої частини спадщини, але ця свобода того коштувала.

Спалахи камер, гучний скандал. Елісон була до цього готова. Її життя схоже на танок й вона знала як танцювати.

Сет Гордон не був її соулмейтом, але він їй подобався. Їх стосунки це спалах, яскравий та гарячий, за короткий та після смак гіркий. Вона пробачала його, як й він, вони розуміли що вони не будуть разом усе життя та все одно повертались один до одного.

- Я не буду плакати за тобою.

Скільки разів вона це йому казала? Тоді чому вона сидить в кутку кімнати обіймаючи себе руками та ридаючи зі всіх сил. Можливо в неї панічна атака, бо декілько раз вона не могла дихати й роздряпала собі руки, щоб зробити вдих. Він помер, Сет Гордон, той хто не був її половиною душі помер, то чому їй боляче так ніби ту частину забрали? Чому їй так спокійно в обіймах Рене?

- Я не загублю себе Сет. Я зроблю це для нас.

Елісон Рейнольдс взяла свою ключку й пішла на свою позицію. Сьогодні в них важлива гра, вона не може здатись. Вона зробить це.

Важко, груди стиснуло, повітря не вистачає. Елісон зачинилась в кабінці туалету й намагалась втамувати нудоту. Так важко бачити команду без нього, так важко грати знаючи що його більше немає. Вона витерла сльози й вмила обличчя коли за нею прийшла Еббі. Життя схоже на танок та після падіння треба встати. Вона буде танцювати віддаючи всю себе.

- Бачиш Сет? Навіть після того, як ти пішов я залишаюсь тою ким я є.

Елісон стояла біля банера Сета й обережно провела пальцями по знайомому обличчю. Вузол все ще стискається, але зараз вона вже може не плакати.

- Я буду пам'ятати.

Неважливо що для інших він буде наркоманом, для Елісон він буде важливою людиною, яку вона буде берегти всередині себе.

- Ти завжди це знав? - запитала Елісон в фотографії Сета. Звичайно, він помітив почуття Елісон до Рене раніше ніж вона сама їх зрозуміла. Минув вже рік, стільки їй знадобилось, щоб зрозуміти куди тягнеться нитка та вона була все ще не готова. Рене все розуміла й від цього Елісон не знала легше їй чи ні.

- Я більше не буду плакати за тобою.

Елісон поховала прах Сета в фонтані свого нового будинку. В неї є свій дизайнерський бутик, який користується великою популярністю, батьки намагаються відновити з нею стосунки, а з Рене вони живуть разом вже два роки.

- Я більше не буду плакати за тобою.

Повторила тихо вона фонтану, посміхнулась уявляючи себе збоку та присіла на бортик.

- Бачиш, Сет. Я залишаюсь Елісон Рейнольдс.

Її життя нагадувало танок та тепер вона танцює не сама.

Кевін

Кевін не вірив в соулмейтів. В тому місці де він виріс немає душі, от й Кевін її немає, нічого окрім ексі. Ворони це команда залежних людей, хтось залежить від гри, хтось від майбутньої слави чи грошей. Якщо ти потрапив до воронів ти повинен забути про сон, про відпочинок, про біль, про любов, це постійна робота як на полі, так й на камеру. Інакше кажучи, продай душу заради амбіцій Моріам, Кевіну пощастило що він й так любив цю гру. Якщо Тетсуді знущався над усією командою задля досягнення найкращих результатів, то Кевін витискав з себе всі 150%.

Кевін чекав на виклик, він чекав показати себе. Ексі було не просто спортом це було його життям. Коли йому зламали руку, він відчув як всередині нього щось зламалось й ми зараз не про кістку.

Та Кевін не здався, спочатку було важко. Правою рукою ��е виходило грати й в половину так же добре як й лівою, та він жив заради одного. Для аплодисментів, для оплесків.

Виходячи в перший раз на поле з ключкою в правій руці Кевіну було цікаво, чи дивиться на нього зараз Ріко, цікаво який в нього зараз вираз обличчя.

Тільки поле та гра можуть дати Кевіну те що він любить. Це адреналін в крові, швидкість та оплески. Більше нічого не потрібно, аби тільки була можливість грати далі.

Кевін не вірив в соулмейтів. В тому місці де він виріс немає душі, нічого окрім ексі. Та він все ще пам'ятає голос матері коли вона когось тренувала, а вночі розповідає про споріднені душі. Можливо колись, але не зараз.

- Моя мати також заснувала цей вид спорту.

Невисловлений "я син ексі" лишилось тільки в голові, та більше й не потрібно було, журналістам вистачить й цього.

- Я ніколи не катався на лижах. Завжди хотів спробувати.

Схоже він взяв від Ніла більше ніж очікував.

Кевін грав у фіналі. Остання гра сезону. Другий тайм. Він рішуче розминав ліву руку та коли дозволили виходити на поле перекинув ключку з правої руки в ліву.

Зал вибухнув оплесками та оваціями. Хлопайте гучніше, бо я живу для аплодисментів та для оплесків.

Нікі

Нікі любить життя, любить тупі жарти, гучно відпочивати й свою родину. Та був період коли він хотів, щоб все припинилось, тоді коли він хотів зникнути, тоді коли він прикидався тим ким він не є. Родина дивна річ. Боляче коли тебе не приймають таким яким ти є, особливо такі близькі люди.

Нікі було важко зізнатися та Аарон й Ендрю все знають й без цього. Причина по якій фотографій Нікі немає в будинку Лютера, чому вони ніколи не розмовляли про Нікі. Правда в тому, що він поїхав в Німеччину не заради навчання, а щоб втекти від релігійних фанатиків.

Там він зустрів його. Ерік, був чудовим другом та важливіше те що Нікі відчув зв'язок й це означало що він ніколи не повернеться додому. Хотів він цього? Він не знав. Нікі любив свою мати, а вона любила свого чоловіка тому вони не зможуть більше спілкуватися.

Нікі закриває обличчя, намагаючись не дивитись на обличчя Еріка, це була важка розмова, він розповів про своїх батьків. Він так боявся побачити вираз обличчя Еріка та коли він почув тихий схлип він різко відірвав руки від обличчя й розгублено подивився на нього.

- Не плач, все добре.

Це був перший раз коли вони плакали разом Нікі від полегшення, а Ерік від безпомічності.

І навіть поїхавши з Німеччини, щоб взяти опіку над близнюками Нікі не хвилювався, бо знав що Ерік нікуди не зникне.

Це будуть важкі декілько років, але вони впораються.

- Ти мені снишся майже щоночі.

Аарон

Аарон заздрив. Заздрив однокласникам в яких була справжня родина, заздрив тим хто вже знайшов свою половинку, заздрив тим хто був краще за нього. Його родина була малою, якщо коротко, то він та мати, яка напивається, чи закидається пігулками й підіймає руку на нього. Але Аарон не знав іншого життя, тому він заздрив іншим й тонув в тумані ліків, які вкрав в Тільди.

Коли він дізнався, що в нього є брат близнюк він був щасливий. Нарешті в нього буде той хто зможе його зрозуміти. Але єдине що він отримав "Пішов ти" та гудки.

Телефон полетів в іншу частину кімнати. Хіба Аарон багато просить? Він просто хоче родину. Звичайно за зламаний телефон він знову отримав від Тільди, йому не звикати, тому опинившись в кімнаті він ковтнув таку потрібну пігулку й розслабився.

Аарона оточували ідеальні люди. Білосніжні зуби, ідеальна фігура, чудові оцінки, звичайні родини та жодної залежності, чи синців по всьому тілу.

Все змінилось з появою брата. Ендрю був іншим, він казав що йому не подобається ексі, але він грав краще ніж будь-хто в їхній команді. Він заздрив та іноді ненавидів його, Тільда не може підняти на нього руку, а те як Ендрю дивився на нього коли Аарон пив пігулки які вкрав змушувало відчувати себе ще гірше. Ці косі погляди команди коли Ендрю намертво закриває ворота, бісять.

А потім були похорони матері й жодного співчуття в очах Ендрю, Аарон боявся що Ендрю дійсно зробив це заради нього. Що він був готовий померти, щоб захистити Аарона, єдине що він міг зробити це виконати свою частину договору.

Він заздрив, коли ворони прийшли з запрошенням для Ендрю, Аарон не любив ексі настільки, але бути визнаним такою командою... Він так сильно втомився від себе. Бути постійно недостатньо хорошим.

Аарон не знає що казати Ендрю, як налагодити їх стосунки що з самого початку не вдалися. Але він хоче бути поруч й він залишиться поки Ендрю дозволяє.

В університеті Аарон познайомився з Кетлін й він відчув зв'язок. В той день він відчув що хоче зробити хоч щось вірно у своєму житті, тому він одразу розповів про все Ендрю. Звичайно йому це не сподобалось, але вони почали ходити на психотерапію разом, тому в них був прогрес в стосунках.

Аарона оточували ідеальні люди. Білосніжні зуби, ідеальна фігура, чудові оцінки, звичайні родини та жодної залежності, чи синців по всьому тілу. Так він думав. Так абсолютно точно не було. Люди з ідеальними зубами та тілами, вкладають в це немалі гроші та час. Люди з найкращими оцінками не сплять заради балів, забувши про особисте життя (він про це дізнався на особистому досвіді, не сподобалось). Немає звичайних родин, кожен чоловік щось приховує, в кожного є свої проблеми й залежності. Можливо не в усіх були синці, але в більшості є шрами за якими ховається своя історія. Аарон ріс, він змінювався, він хотів бути краще.

Цього його навчили лиси.

Аарон стояв біля вівтаря, він спиною відчував присутність Ендрю, він все ще там, щоб прикрити йому спину, щоб підтримати. Він завжди буде поруч, щоб захистити свою родину. Аарон посміхнувся й ледь стримав сльози нарешті відчувши себе цілісним. Кетлін взяла його за руку.

#aftg #укрпростір #укртумбочка #укртві #укрфанфікшн #все заради гри #ендріли

6 notes · View notes

redpineapple7 · 2 years

Text

Ніл не думав про своє майбутнє, з таким батьком й не думаєш що доживеш до випускного, але от кінець.

Останній навчальний рік підійшов до кінця, Ніл склав всі свої екзамени та довго думав над тим що буде далі. Так обклавшись програмами різних університетів з усіх боків він лежав на підлозі.

Елісон зайшла занадто неочікувана, саме в той час, коли він думав що хоче працювати касиром, бо обрати щось не міг.

- Тільки не кажи що ти так лежиш після того, як отримав результати- білявка окинула погляд по кімнаті та тяжко зітхнула.

Вона знає цього бовдура стільки скільки себе пам'ятає, занадто тупий і занадто розумний, і цей безлад який на нього не схожий.

- Я вирішив йти в касири.

- Я зараз на тебе наступлю.

- Елі, ти зовсім не допомагаєш.

- Я зараз оберу перший на який стану.

Ніл жалісно на неї подивився, руді волоси виглядали як гніздо і здавалось, що зараз звідти виглянуть пташенята і також будуть так на неї дивитись.

- Добре, добре. Подивимось.

Елісон пройшлася до Ніла й звалилась на нього

- Так, ну проблем з балами немає, більшість універів дали зелене світло, але через те що ти вважав себе тупим то й думав, що прийме десь два чи три, тож тепер ми маємо цілу купу пропозицій.

- Я такий радий що ти така добра як завжди.

- Звертайся. - Уважно прочитавши одну з листівок Елі підняла очі на Ніла - Йди в той же що і я.

В кімнаті запала тиша.

Елісон відчула як Ніл під нею розслабився і не рухається.

- Ти зараз думаєш як сказати 《Ні》 та не образити мене?

- А ти не проти?

- Ну, це твій вибір, ти вже дорослий тож...

- Ні! Ти не проти якщо я піду у твій універ?

Тиша запала вдруге.

Елісон різко сіла - Ти зараз знущаєшся?!

Якщо хтось запитає як Ніл з Елісон познайомились, то ніхто з них не зможе відповісти на це запитання. Можливо це сталося під час якоїсь зустрічі їх батьків, можливо вони познайомилися в якомусь магазині де вони з Нілом сперечались за останню іграшку, а можливо батько Ніла познайомив його з Елі, щоб заручитися підтримкою її батька, адже для цього і потрібні діти(на думку його думку). Для Ніла Елісон була опорою, вона єдина знала правду про його родину. Саме вона прийшла з поліцією в той день, звичайно їй не дозволяли, але кого вона послухала. Елісон Рейнольдс не зупити якщо справа стосується близької для неї людини.

Рік назад

Ендрю закінчив школу з відзнакою, подав документи скрізь де тільки міг, і сподівався що поки відповіді не прийшли він зможе прийняти рішення ким бути. Тож ранок почався зі сніданку як звичайно, от тільки шматок в горло не ліз і тому Ендрю розмазував свою вівсянку з пустим обличчям.

Аарон брат близнюк Ендрю спустився на сніданок трохи спізнившись.

- Ти б бачив себе з боку, наче привид. Не роби таке лице з моїм обличчям.- сказав Аарон сідаючи на своє місце.

Ендрю відірвав себе від цікавого заняття, тобто знущання над вівсянкою.

- Я тобі теж саме казав перед твоїм побаченням з Кетлін.

- Ха ха - саркастично протягнув Аарон. - Ти такий злопам'ятний.

- Як ти взагалі так швидко обрав спеціальність? Я ж старший!

На кухню повернулась Бі, Бетсі опікун близнюків

- Сонечко, це залежить не від віку - й розтріпала волосся Ендрю. - Добрий ранок Арі.

- Добрий.

- Піду в перший звідки прийде відповідь - урочисто промовив Дрю.

- Ти ж не серйозно? Так? Ти не серйозно?! - не вгавав Аарон .

Він був майже серйозним, це ж його майбутнє і не можна було все вирішити так безвідповідально.

Проходивши з цими думками весь день Дрю лежав з біллю в голові та вирішив подивитись телевізор. Ввімкнувши телевізор він зрозумів куди хоче поступати.

○

Десь так Ніл і обрав свій університет, потім звичайно була лекція і розмова про їх давню дружбу, але це вже не важливо.

Ніл вирішив жити в гуртожитку. Елісон яка не перший рік знімала квартиру пропонувала їм жити разом, але Ніл обрав самостійне життя, при чому коли він це говорив то й мама й Елі дивились на нього так ніби в нього виросла ще одна голова.

Так, він не дуже любив нових людей. Він був не безлюдником, але любив коли його границі не перетинають. Шкода, але це розуміють не всі.

То ж Ніл стояв перед дверима своєї нової кімнати, важко зітхнувши він відчинив двері.

Перед відчиненим вікном стояв невисокий блондин.

- Ем, привіт

Відповіді не було, то ж Ніл почав заносити свої речі.

Ендрю побачив рух краєм ока.

- Якого біса?! - він смикнув навушники.

- Господи боже! Навіщо так волати.

Незнайомець виглядав наляканим, він хоча б знав що в кімнаті хтось є окрім нього, а Дрю був підловленим зненацька. От тільки ранньої сивини не вистачало.

- Першокурсник?

- Так, я Ніл

"А він цікавий, не дав потиснути руку при знайомстві"

Дрю усміхнувся - Ендрю Міньярд, другий курс.

○

Ось таке в них було перше знайомство, нехай це й було рік назад, але Ніл згадував це з посмішкою, це був перший і єдиний раз коли він бачив такого спантеличеного Ендрю.

- Як в тебе з екзаменами? - Ендрю кинув свій рюкзак в куток кімнати поставив каву з тістечком Нілу, і звалився на ліжко.

- Краще ніж я думав, залишився останній.

- В мене також, не хочеш кудись сходити коли все здаси? - Ендрю перекотився на живіт

- Було б не погано, візьмемо з собою Рене та Елі? Ніл відірвався від свого конспекту і запитувально подивився на Ендрю.

- Не в цей раз, - його голос був стомленим.

- Добре.

Пильні карі очі вивчали рудого, який як завжди був занадто не уважним, щоб це помітити.

○

Як Елісон і казала він був тупим. Завершити університет з відзнакою, легко, зрозуміти що твій сусід фліртував з тобою всі ці роки вище його сил.

День почався як завжди, нудна лекція, недосип, і всі сили, щоб не заснути. Але потім в нього не було заняття то ж він домовився зустрітися з Елісон в невеличкому кафе зі смачним чаєм. Тож дочекавшись кінця лекції він поспішав.

Все ж таки це було марним, бо за всі ці роки ��лі не змінилась і запізнилась.

- Привіт, ти тут сам? - А от �� дратівливий фактор, якийсь високий шатен підійшов познайомитися.

- Ні, моя подруга буде тут з хвилини на хвилину.

- Ох, ну що ж тоді можна я залишу тобі свій номер?

- Навіщо?

Хтось гучно розсміявся, Нілу не потрібно було дивитись хто саме, адже сміх також не змінився. Хлопцю стало не зручно і він швидко пішов.

- Елі, досить, сідай я замовив тобі кави

- Привіт маленький, ти не змінився, чого не сказав що в тебе є хлопець? - Елісон зробила ковток кави

- В мене є хто?

Кава стала комом в горлі, і Елі подавилась, після спроби викашляти свої нутрощі вона підняла свої здивовані очі. - Ти зараз тупо жартуєш

- Елі, ти про що взагалі?

- Ніл ти дурень!

Якщо ви спитаєте в Елісон номер телефону Ніла, то вона вам відмовить. Чому? Ну почнемо з того що це особистий номер Ніла і давати його комусь без дозволу вона не буде, а завершимо тим що Ніл повний нуль коли справа стосується не сім'ї й родини. Спочатку вона думала, що він просто грає в дурня, але це було не так, просто Ніл настільки любить свій простір і комфорт що не бачить очевидних речей.

Чому вона думала що вони з Ендрю зустрічаються? На це було декілько причин.

По перше Ніл дав прізвисько Ендрю.

По друге він завжди про нього пам'ятав. Елісон гуляє з Нілом і зайшли в якесь кафе, то треба взяти якихось солодощів для Дрю.

По третє подарунки. Дрю постійно щось дарував Нілу.

Ходити разом на важливі заходи; проводити стільки часу разом, а ще й потім гуляти тільки одні, чи це не побачення? Невже Ніл сам не помітив як впустив Ендрю у свою зону комфорту?

Важко зітхнувши Елісон зрозуміла, що зараз буде важка розмова.

Тож він вислухав про те що вони з Дрю ніби зустрічаються, чи як мінімум він фліртує з Нілом. "-Я думала, що ти просто не хочеш про це говорити зі мною й говориш про Ендрю з Метом й Ден. Ну погодься ви з Ендрю не друзі, бо якщо порівнювати з Метом, то тут є різниця.

- Звичайно, ми ж з Метом не жили в одній кімнаті"

Ніл йшов в гуртожиток й думав над словами Елі з усіх боків і йому ніби чогось не вистачало. Ось воно крутиться в голові, але надати цьому форму він не може.

Зайшовши в кімнату і побачивши Джека він зрозумів.

" - Не сиди над завданням довго, роби перерви. - сказане дратівливо, після того, як Ніл почав бурчати що щось не сходиться.

- В мене немає часу на відпочинок!

Сперечатись з Нілом марно тож Ендрю просто забрав конспект над яким той працював.

- Перерва. Ти вже понад годину над цим сидиш, ти зараз встаєш та йдеш відпочивати, можеш хоч в стелю дивитись мені все одно. 15 хвилин ти нічого не робиш."

"- Ти сьогодні їв? - спитав Ендрю коли в перше побачив Ніла, сьогодні в Дрю було багато практичних завдань і виглядав він стомлено.

- Виглядаєш кепсько, а ти їв?

- Дякую що помітив, але в тебе не вийде перевести тему. Одягайся ти йдеш їсти, а я з тобою, бо ще підеш такий розумний в бібліотеку.

- Дрю, я дорослий. Все добре, я не голодний.

В Ніла прилетіла подушка.

- Серйозно?

- В тебе 10 хвилин, не встигнеш підеш їсти так.

Звичайно Ніл за весь день випив тільки чай, і звичайно Ендрю знав що Ніл не відчував голоду, тож трохи бурча він почав швидко збиратись."

"- Твій чай, ти ж вже пив пігулки? - стурбований погляд.

- Дякую, так, пробач що завдаю клопоту. - Ніл захворів, і таке враження що в перше за все життя.

- Дурень, а кажуть що дурні не хворіють, - на обличчі Ендрю була задоволена посмішка.

- Тоді ти не боїшся захворіти, бо зараза до зарази не липне?

- Я зараз чай заберу, - але посмішка не покинула лице Ендрю.

Ніл вперше нормально розмовляв за останні дні, ще й язвить. Тож Ендрю був готов спустити йому все з рук, але тільки в цей раз.

Ніл продовжував щось розповідали, Дрю перевірив температуру, сів поруч з ліжком, обперся спиною і зітхнув з полегшенням, почавши засинати під тихі розповіді Ніла.

Здається в той раз коли Ніл захворів, він діставав свого брата дзвінками, бо не знав як краще лікувати Ніла.

А от для Ендрю це були самі страшні дні, так він думав, бо Ніл любить дивувати. "

"- Тобі сподобався мій подарунок? - кінчики вух трохи почервоніли.

- Воно прекрасне. - чомусь Ніл також почервонів.

З дня народження великий палець лівої руки Ніла прикрашало кільце з лисою, перший подарунок від Дрю."

"- Знайомся, це моя родина. - чомусь Дрю відвів погляд.

Щасливий Нікі тоді вигукнув - Ласкаво просимо в нашу родину.

Арон виглядав трохи невдоволено

- Той що тільки що волав мій кузен Нікі, а той що схож на мене це Аарон

- Чого це я на тебе схож? Можливо це ти на мене схожий?

- Хлопці не сваріться, - в кімнату зайшла жінка.

- А це Бетсі вона працює психотерапевтом, я кличку її Бі бо вона наче бджілка, вона моя мама.-Ендрю розповідав про це з захопленням.

- Моя також! - додав Аарон.

Нікі втрутився не давши початись новій суперечці.

- То ти той самий Ніл? - здавалось що посмішка не сходить з лиця Нікі.

- Той самий, Дрю що саме ти про мене розповідав, мені починати хвилюватися. - вузол в животі почав скручуватись.

- Ну, той заради якого він обірвав слухавку Аарону і Бі коли ти захворів, ви такі милі. ОЙ! За що?

Судячи з усього хтось його вдарив, але дивлячись на те що жодна людина не змінила свого виразу обличчя, Нілу почало здаватись що можливо його і не били.

- Допоможете мені накрити стіл?

- Так! - хором відповіли Ніл з Ендрю.

І як тільки вони пішли за Бі в іншу кімнату Ніл почув.

- Ай, Аарон боляче!

- Ми тебе просили... - двері зачинилися."

"- Сьогодні будемо тільки ми - незнайомий блиск в очах ."

"- Тобі не можна персики, в тебе алергія.

- Вони з персиками?

- Ти не дивився що купуєш? - Ендрю подивився на Ніла наче він зійшов з розуму.

- Взагалі мені це наче подарували. - невпевнено сказав Ніл.

- Той хто тобі це подарував явно намагається тебе вбити. Я їх викину? Бо ще раз тебе відкачувати буде не кумедно.

- Здається після минулого разу в тебе з'явилась сивина.

- Ти такий фантазер. Викинути?

- Якось не зручно. Може ти з'їж, щоб дарма не переводити?

- Віддам Мету? - Ендрю впереше відмовився від солодкого.

- Чудова ідея"

" Нілу знову снився той день, батько, мати, кров. Цей жах обірвав Ендрю, він кликав Ніла, і міцно тримав його.

- Дрю?

Рука розслабилась.

- Тобі знову наснився жах. Не міг тебе розбудити. Хочеш чай чи спробуєш заснути? - Дрю сидить на ліжку Ніла й тримає свою руку на плечі Ніла.

- Можеш... можеш потримати мене поки я не засну?

- Сунься."

Ні, не це

" Ніл заснув над якимось конспектом.

Тихий шерхіт листів що підіймаються від вітерка, тепле сонечко що так лагідно колихає, ніжні пальці в волосах"

" Дах, одна цигарка на двох, тиха неквапна бесіда"

" Збите дихання від бігу, повний безлад на голові.

- Цілий? - недовіра в очах, руки застивші в повітрі

- Все добре, я в порядку. - Ніл поклав рука Дрю на свої плечі.

- Ненавиджу твоє "В порядку"

Міцні обійми, нерозбірливі слова

В той день вони з Дрю домовились погуляти після лекцій, але Ніл так і не прийшов, на його сотий дзвінок відповіла медсестра сказавши що Ніл потрапив в аварію, дізнавшись де саме він знаходиться Ендрю одразу поїхав туди."

"- В Нікі весілля.

- О, вітаю, дуже радий, що вони нарешті вирішили дату .

- Підеш зі мною?

- Нікі не буде проти?

Щось дивне в очах, ніби роздратований голос

- Він буде радий тебе побачити.

Тихе - Ти мені потрібен

Ендрю ніколи не зізнається Нілу що він дві години все обговорював з Аароном, як саме запросити Ніла, що зробити, щоб Нікі не сказав якусь дурницю, а десь ще через пів години до них приєдналась Кетлін і пообіцяла допомогти. Це був перший раз коли Ендрю був радий чути Кетлін і початок їх більш менш нормальних стосунків."

Ніл повний йолоп, можливо зараз він видавав бажане за дійсне, але якщо ні.

Всю ніч він накручував себе все сильніше й сильніше, в п'ятницю з ранку він був суцільний натягнутий нерв, ще й повідомлення від Дрю прийшло з пропозицією зустрітися.

○

День в Ендрю був важким, не через завали на роботі чи нестачі сну, а через відпустку свого кузена, він дорожив Нікі, він був його сім'єю, от тільки Нікі зовсім не знає коли зупинитись.

- У Ніла останній рік? - Нікі виглядав як завжди сонячно.

- Так.

- Нікі. - застережливо сказав Аарон.

- То коли ви вирішили грати весілля?

Запала тиша.

- Як завжди. - Аарон важко зітхнув.

- Я не вірю що вони не зустрічаються, а якщо Ніл знайде собі когось іншого?

Ендрю вирішив все це ігнорувати.

" Знайде когось іншого? Ніби до Ніла постійно не липнуть, за всі ці роки він ігнорував не тільки мені, а й всіх іншим. Хоча мене скоріш не ігнорують, а просто не помічають, Ніл має труднощі з емоціями і їх трактуванням. Цікаво якби він відреагував на мої прямі слова?"

- Нікі, а чого ти сам? - Ендрю вирішив змінити тему.

" Ти правда думаєш що це спрацює?" - саме це Дрю прочитав на обличчі Аарона, але це спрацювало. Єдина тема яка може відірвати Нікі від особистого життя його кузенів це Ерік, і Ендрю цим безбожно користувався. Наступного разу можна спитати про Кетлін.

Губи Ендрю розтяглись в підступній посмішці.

Спиною Аарона пробігли мурахи. Скоріш за все він зрозумів про що думає Дрю.

" Треба поговорити з Нілом. Завтра, так завтра"

І зовсім Дрю не тягнув час.

○

Ніл нервував, він засидівся над конспектом і зараз дуже запізнювався, телефон вібрує удруге, Дрю точно буде злитись.

В Ендрю було погане передчуття можливо він накручував себе, але Ніл запізнювався. Ніл запізнився тільки один раз, і в минулий раз це була аварія. Дрю вскочив зі свого місця.

Вони зустрілись на вулиці, в обох скуйовджене волосся від бігу, збите дихання й блищать очі.

- Дрю, ти фліртував зі мною?

Ендрю розсміявся, такого щирого й гучного сміху Ніл ще не чув, невже він все вигадав, і все це норма для сусідів, друзів, але ж ні Мет, ні Джек так себе не поводять

- Всі ці роки, дякую що помітив.

Напевно з боку вони виглядали як божевільні, скоріш за все так і є, але Ніл знав що саме зараз він сама щаслива людина на всій землі.

#aftg #укрпростір #укртумбочка #укрфанфікшн #все заради гри

7 notes · View notes