#нове життя | Explore Tumblr Posts and Blogs

shelikecyan · 3 months

Text

майже місяць нового року..

а я так і не підводила його підсумки..

взагалі, якщо бути чесною, я ніяких цілей собі і не ставила на початку 2023, тому що я була в ахуї від усього, що відбувається навколо мене

так, я намагалась бути продуктивною для всіх і усього, намагалася хоча б на якусь крихту повернутись у ту Аліну, яку я знала до цього, але для мене це виглядало як якесь шоу, на яке я лише дивлюся зі сторони і кажу сама собі наскільки хрєново я граю

але, як каже мій психолог, давай не будемо забувати свої позитивні сторони та забивати на себе, лише через те, що ми не настільки ідеальні наскільки хотілось би і давай не будемо забувати, що все ж таки, не дивлячить на велику купу речей, що відбуваються навколо нас, ми все ж таки лишаємось сильними

2023 починався цікаво.. я була не у кращому своєму моральному стані (сюрпрайз сюрпрааайз), новий рік відсвяткувала у клубі, завершивши його походом у інший клуб і діставшись додому пьянюча о 12 ранку, мда..

що я мала на початок року?

компанію, яка в більшість моментів тягла мене на дно

не розуміння, що мені робити з моїм життям далі

ван найт стендс..хвала богам ніяк на здоров'ї це не позначилось

вага, яка мене не влаштовує

проблеми з алкоголем

проблеми зі шкірою

вічна маска, ніби "хей, у мене все окей, ніяких проблем у мене немає і взагалі, я знаю краще, відчепись"

відсутність спорту і нормального харчування

постійні сварки з бабусею і дідусем

з хорошого лише те, що я стабільно вивчала німецьку, бо було розуміння того, що я не виживу у німецькому суспільстві без мови, ну і так як я живу з бабусею, дідусем і ще однією родичкою похилого віку - їх треба часто водити до лікарів, а більшість з них лише німецькомовні, тому це було ще однією додатковою мотивацією для навчання

січень 2023: пролітає непомітно, як пила, так далі і п'ю, як заїдала проблеми - так далі і заїдаю

лютий 2023: в голові немає розуміння що далі, переживаю тупі відносини з хлопцем, вивчаю німецьку, але хоча б починаю більше ходити по місту і трохи рефлексую

березень 2023: знайомлюсь з класними людьми з українського комюніті, починаю більше бачити позитиву, але так само вдягаю маску перед іншими і вживаю алко майже кожен день

квітень 2023: отримую результати з тесту німецької б1 і дізнаюсь, що здала його без помилок; намагаюсь бути більш позитивною, поширювати цей позитив на інших, але всередині так само відчуваю, що це лише маска і мої відчуття не щирі, ненавиджу своє відображення та безхарактерність, продовжую пити

травень 2023: зрізаю коло свого спілкування, перестаю бачитись з компанією, що тягнула на дно; подаю документи на вивчення б2; на зібрані гроші купую білет в Україну, щоб побачитись з батьками і зробити мамі сюрприз на день народження.. і після приїзду бачу наскільки всі жалісно дивляться на мене, хоча і не говорять мов "боо, ти так змінилась і не в кращу сторону...", але по очах все видно; на цьому етапі я починаю займатись з нутріціологом та вирішую кардинально змінити свої звички

червень 2023: нове харчування, нові звички, походи у клуб коли з вживаного лише вода, багато ходжу (мінімум 10к кроків у день), повторюю німецьку, складаю собі плани на день, починаю вести щоденник, пишу вдячності за день, проводжу багато часу на самоті рефлесуючи, багато подорожую, починаю курси німецькою б2

липень 2023: знайомлюсь на курсах з класнючими людьми, так само подорожую і проводжу з ними час, багато часу приділяю саморозвитку, читанню, мовам (англійська, німецька), відкриваю для себе нові хобі, так само слідкую за харчуванням і не вживаю алкоголю, святкую своє дн і у цей день здається, що я найщасливіша людина у всьому світі

серпень 2023: кайфую від себе, під життя, відвідую різні заходи (від музеїв, до виставок, кіно і тд), подорожую, випадково зустрічаю людей, яких не бачила роками і це дуже приємні зустрічі; готуюсь до екзамену з німецької, багато дивлюсь фільмів, слухаю подкасти німецькою; вперше помічаю сама результати свого схуднення, стаю на ваги і розумію, що скинула вже 10 кг

вересень 2023: починаю простіше відноситись до харчування, не так прискіпливо і їм вже по голоду, в міру, з думками про те, що корисно для мене, а що ні; починаю ходити у зал, проводжу багато часу з друзями, відвідую октоберфест вже у своєму дірндлі (майже німка ахах), знайомлюсь з новими крутими людьми, знову подорожую і знайомлюсь з хлопцем, який стане моїм переломним моментом у 2024 році

жовтень 2023: так само проводжу багато часу з друзями, відвідую класні заходи, слідкую за собою, активно відвідую зал, більше починаю спілкуватись з тим хлопцем і зтикаюсь з дилемою "він взагалі не мій типаж *читай: жахливий вплив*, але чому так тягне і що робити з цими почуттями", сракою я відчувала, що воно мені не треба..але але переломні моменти з бабусею, родичкою, вони у лікарнях, в мене також зі здоров'ям проблеми і він стає моєю сильною підтримкою та віддушиною, у нього вдома і в його обіймах здавалось, що я десь дуже далеко від усіх проблем, і усе на світі можна вирішити, майже увесь вільний час я з ним чи у нього;

листопад 2023: відчуваю себе щасливою, проблеми по трохи вирішуються, паралельно здаю екзамен з німецької і думаю будь що буде, бо готувалась я через усі проблеми дуже мало; і в кінець листопада починається хуйня, в мене знаходять кучу проблем по здоров'ю, сварки з хлопцем, через протизачаточні мої гормони літають зі сторони в сторону, я забираю свої речі і без пояснення йду від хлопця

грудень 2023: я не розумію себе, мій настрій балансує від 0 до 100 за 10 секунд, я дізнаюсь про проблеми у батьків, чекаю на результати екзамену і не знаю як мені краще шукати роботу, не маю розуміння чи зможу втілити у життя те, що задумала і дуже переймаюсь через конкуренцію; нарешті говоримо з хлопцем, вирішуємо дати один одному ще один шанс (більше я йому, бо він мав проблеми з якими я не могла змиритись, але ж він обіцяв змінитись, ну ви зрозуміли)

грудень був періодом ламання себе, своїх стандартів. я не ходила у зал, бо не було ніяких моральних та фізичних сил. я багато плакала, майже кожен день, хоча до цього могла плакати лише раз у декілька років. я втрачала себе, бо через відчуття до цього хлопця, я погоджувалась на менше, аби лише не втратити його. я опускалась до того, щоб пояснювати очевидні речі, коли їх і не треба пояснювати - треба просто піти, якщо вони не виконуються. я перетворилась у людину, яку я просто не могла впізнати, і я не помічала цього. я загнала себе у куток.

ліричний відступ, у цей новий рік до мене не прийшло усвідомлення, що треба щось змінювати, але до мене прийшло ниюче відчуття у грудях, що щось не так, тому усі важливі рішення прийнялись у новому місяці..

січень 2024: я порвала відносини з цим хлопцем і у мене нарешті відлягло. прийшло усвідомлення, що немає значення що ти відчуваєш до людини, як тільки наступає момент, коли ти відчуваєш що щось не так - відступи, і подивись на дії, не слухай слова; у першу чергу обирай завжди себе, свій добробут та комфорт, не переступай через свої переконання, лише через свої відчуття до людини - це нікому не потрібно, і ти лише брешеш собі; продовжуй розвивати себе кожен день і не думай, що етап на якому ти зараз це достатньо; не закривайся від нових людей та завжди шукай різні можливості для саморозвитку. і мені треба було пережити це усвідомлення самостійно, опустившись на самісіньке емоційне дно, у яке мене загнав він та усі його виправдання, мені треба було дійти до того моменту, коли мені вже стало гидко від цих виправдань, коли мені стало смішно від самої себе, що я настільки наївна у них вірити, коли прийшло це усвідомлення, що я варта більшого, і не повинна чекати доки потенціал людини у моїй голові стане реальністю, я заслуговую на найкраще відношення тут і зараз, і якщо я його не отримую - залиш.. покинь, піди, забудь.

я нарешті проробила план, в якому зрозуміла в якому напрямку я хочу рухатись далі, мої головні цілі та приорітети, і з цією мотивацією я рухаюсь далі, у цей - 2024 рік і можливо, мені пощастить також зустрітити людину, яка розділятиме мої погляди, та розумітиме мою цінність

і маю надію, що підсумки 2024 будуть наповнені більш радісними заключеннями та цілями, що збулися наяву :)

#український блог #український tumblr #укртумбочка #особистий блог #українцівтамблері #німеччина

10 notes · View notes

senpaishishio · 4 months

Text

Я стаю старша

В мене з'являються нові обов'язки, нові соціальні кола, нова репутація...

Є люди від яких я, як 20 річна студентка залежу. Батьки, викладачі, колеги по роботі які мені ще навіть не знайомі, а я їм ніби зайва кістка під ребром. Друзі...знайомі...і люди яких я просто люблю. Таких насправді небагато.

Це все як зовнішня оболонка, як фантик від цукерки. Слухи, репутація. Спроби влитись в розмови, або не влитись в конфлікти. Навчання і соціалізація...

Чим старша я стаю, тим важче читати розповіді, навіть якщо не з життя, а вигадані десь на закутках інтернету...історії про хороших батьків, про хороших друзів і стосунки. У всіх є проблеми, і це нормально, так і має бути, інакше все буде одноманітне і не буде розвитку.

Але на сьогодні мені збіса боляче боятись. Я боюсь від всього, що мене оточує. Від усіх схвальних чи не схвальних рішень. Від усіх поглядів чи слів. Сказаних людьми яких я знаю, чи взагалі незнайомцями.

Мені збіса боляче читати про сім'ї, де батьки приймають дітей...де працюють не лише над "гарно вчись в школі, щоб добре вступив в універ, отримав стипендію, і щоб можна було знайти таку сяку роботу щоб не вмерти з голоду". В мене досить хороші батьки. Звісно, є багато речей які були жорстокими до мене, здебільшого морально жорстокими. Є багато речей які я приховую, бо навчилась усе приховувати. Але від того, мої батьки піклуються і про мене, і про інших знайомих і навіть не знайомих, бляха, людей.

Боляче, тому що я боюсь дедалі більше...боюсь не впоратись з кермом усього до чого інструкції не давали...

Працювати над менталкою в школі не учать і сертифікатів про проходження курсів не дають

...

Боюсь, бо знаю, що колись прийде той день, коли викриється і моя закоханість, і мої бажання, погляди на життя, плани...і невміння будувати ці плани. Страшно усвідомлювати, що тебе не приймуть так просто. Що день, коли правда викриється імовірно стане днем, коли мені згодиться свій дах над головою, щоб я мала куди втекти від погроз і сварок.

А я ТАК не хочу. Тому і страшно.

Я хочу позбутись від тривожного розладу (від якого неможливо позбутись насправді, тож), хочу бути впевненою у тому що знаю і вмію, хочу не боятися пробувати нове, абстрагуватись від триклятої чортової фобії, яка є рушієм всього тривожного розладу.

Я хочу жити з своєю дівчиною, разом в своєму будинку. І не боятися, що когось з нас за щось викриють як розбійників.

Я погана, тому що боюсь? Чи, може, я погана, тому що люблю дівчину? Погана в чому, винна перед ким, за що? За розбещення неповнолітніх тим, що я захочу взяти відчину за руку? Горіли б в пеклі усі бісові настанови "адекватних релігійно спрямованих людей", які "за традиційні цінності". Чим мої цінності не традтційні? Поняття сім'ї і затишку хіба нетрадиційне?

...

Чим більше я боюсь, тим більше злості в собі накопичую. На щастя, чи на жаль, а злість це хороший рушій: часто руйнівний щоправда. Хоча з іншого боку, в стані злості люди можуть робити речі, до яких ніколи б не дійшли на спокійну голову. З цієї точки зору, злість це каталізатор сили

...

І вже мовчу про те, що країна розвалюється, а люди своєю кров'ю так-сяк намагаються її зберегти, в той час як інші кричать, що нема різниці якою мовою вони говорять

7 notes · View notes

girl-with-demons-in-her-soul · 4 months

Text

Підсумки

На початку минулого року я досить активно вела Тамблер. В принципі, для мене зникати і з'являтися це не щось нове, адже ця платформа зазвичай ставала моєю особистою терапією в найскладніші періоди мого життя.

Іноді я дивлюся на ці пости, сповнені відчаю, жорстокості, відвертого ниття, і стає огидно від самої себе, що така гниль вилазить десь зсередини. Але разом з цим ця платформа ніколи не була для мене повноцінним блогом, де я, "блогер", орієнтується на підписників чи читачів. Це завжди був особистий щоденник для крику душі, якого я не можу дозволити собі вживу, тому тут здебільшого все настільки погано.

Останнім часом не відчуваю потреби писати сюди. Не через те, що все раптом стало добре, зовсім ні. Цей рік видався для мене складним морально, бо притягнув за собою купу розчарувань — у житті, країні, самій собі. Але водночас, не в останню чергу завдяки крику душі в цій платформі і заспокійливим, подарував багато приємних моментів.

Уявляєте, люди, у мене не все аж так погано! Якщо уявляєте, то я рада, бо сама іноді теж в шоці.

Загалом, рік важко назвати виключно поганим. Важким для моєї самооцінки, сприйняття себе та психіки в принципі? Звісно. Але не поганим.

Зараз я відвідую семінари з письменництва. Не знаю, чи це мені допоможе в плані техніки (кажуть мені, що вона досить непогана), але от в плані спілкування повинне точно піти на користь. Тим більше, там був відбір, тому мені за честь брати там участь.

Цього року виграла декілька конкурсів. Думаю, це таки досягнення, адже мене пам'ятають, мою творчість люблять, хай вона теж залишається специфічною.

Я опублікувалася в двох збірках і журналі, ще три збірки, учасниками яких я є, готуються до друку та будуть в наступному році.

Закінчила семестр навчання з прекрасними викладачами, це було суцільне задоволення, хай навіть не без нюансів. Я неодноразово скакала вище своєї голови (наприклад, зробила презентацію на 46 слайдів, нафіга - щиро не знаю), тому дійсно є чим пишатися.

З мого оточення хтось загинув, а хтось народився. Ці всі події якось змішалися, на фоні ракет вони виглядають як природній плин буття. Звісно, до російської я не повернуся, та й українську любитиму так само як і раніше, все-таки це моє, рідне, але все частіше думаю про те, що тут у мене немає майбутнього. Це боляче, хочеться залишити такі думки в цьому році і знайти за що боротися далі, але поки це така гірка правда, яку ношу з собою, намагаючись насолоджуватися малим.

Хочеться побажати собі (а якщо раптом хтось читає цей пост, то і всім) сили і наснаги. Кожен з вас дійсно може досягнути всього, чого бажає. Просто можливо ви ще до цього не готові. Не потрібно боятися своїх емоцій, навіть якщо вони темні і здаються огидними. Всі ми просто люди, слабкі істоти, які, парадоксально, можуть значно більше, аніж собі уявляють.

Бережіть себе, бережіть своїх рідних, не бійтеся прагнути і мріяти. Хай не виходить всього досягнути за один раз, все наше життя досвід, а досвід вже є досягненням.

Хай новий рік принесе мир та спокій. Все буде добре, бо так має бути.

18 notes · View notes

kalceferia · 6 months

Text

Найбільше чого я хочу–це мати свій дім. Місце куди можна повернутися будь-коли. Де будеш почувати себе в безпеці.

Змалечку пам'ятаю моїх батьків носило по Україні і я думала що це весело, нове місце і люди, старе швидко забувалося. А вже у свідомому віці ці постійні переїзди стали для мене ярмом. Я втратила відчуття приземленості і можливість казати "я вдома", бо як такого- цього місця не існує. Коли їду до сім'ї кажу що просто їду в гості до батьків...

І ніби то здавалося рік проходить,ось нарешті батько трохи осів на місці. Я з'їхалася із хлопцем ніби є натяки на стабільність і якесь нормальне житло. Але ні. Знову збираю ці здоровенні мішки з нажитим майном і намагаюся забирати найнеобхідніше, решту просто відвезти як допомогу тим хто потребує. І мене просто кумарить від того, що не можеш просто залишити все переїхати і там просто купити нове бо не настільки фінансово підкований.

Тож останнім часом я цікавлюся як примножити свої кошти, що таке депозит які ризики, які умови купівлі к��артири під виплату.

Мене добряче так поганяло життя і треба щось робити, не думати і планувати, а бляха робити

#щоденник #особисте #накипіло #український tumblr

17 notes · View notes

lisa-is-chilling · 6 months

Text

я навіть не можу почати пояснювати, наскільки геніальний мультфільм "мулан" 1998 року, він не втрачає своєї актуальності з роками та в дорослому віці ти сприймаєш його інакше. я передивилась його разів 50 за життя, і щоразу знаходжу в ньому щось нове.

колись я напишу лонґрід на цю тему. але дісней, ось так треба робити мультфільми. повчіться самі в себе 25 років тому.

#українською

7 notes · View notes

rihu-w · 5 months

Text

я ось подумала. зараз умовний "сенс життя" у всіх різний - комусь достатньо задовільнити свої фізичні потреби щоб бути щасливим, а хтось хоче постійно розвиватися і пізнавати щось нове, в нашому світі цікавинок достатньо.

а що було до цього? тварини вбивали щоб жити і жили щоб вбивати. головна мета для всіх була одна - продовження свого роду. байдуже, якими чином, скільки жертв буде. не було жалості, емпатії. калік, хворих і слабких вбивали чи вони помирали самі, щоб не народилося хворе потомство. жахливий світ.

якщо все це створив бог, то у нього просто немає фантазії... і людяності.

5 notes · View notes

pixelinform · 3 months

Text

Назустріч великим змінам: 4 знаки зодіаку почнуть будувати нове життя після 20 лютого

Після 20 лютого 4 представники гороскопу зіткнуться з кардинальними змінами. Це торкнеться багатьох сфер життя. Чотири знаки зодіаку підуть упевнено вперед. Для них відкриються нові можливості і з’явиться шанс для щасливого майбутнього. Овен Після 20 лютого на Овнів чекають величезні зміни. Вони зможуть реалізувати свій потенціал та розкрити свої природні таланти. Це кардинально змінить життя…

View On WordPress

#гороскоп #змін��#знаки зодіаку #нове життя

0 notes

plupk · 7 months

Text

Тепер в мене складне питання, яке місто обрати...

Плюси лишитись в Одесі:

Все дешевше.

Знайоме місто.

Друзі та знайомі.

Ще кілька пунктів, які не хочу тут писати.

Плюси поїхати в Київ:

Можливо почнеться очне навчання.

Подалі від батьків.

Нове життя(?) я їбу.

Створити собі додаткових проблем завжди весело, але все ж..

#український tumblr

22 notes · View notes

hoodoowoman · 2 months

Text

Династія Айленбург. Серія 1

(10 грудня 2022)

Привіт! З вами Велена і це моя, напевно, 20-та спроба вести багатовікову династію. Я вирішила спробувати пограти в LEPacy (династія по доповненням). Детальніше про правила цього випробування можна прочитати тут.

Я вирішила залишити сезони, каталоги я вирішила додавати також в міру просування по грі та доповненням. Так виглядає моя родоначальниця.

Звати її Цилла Айленбург. Як і вказано у правилах, на її рахунку було 1800 сімолеонів. Вона приїхала в Сансет Веллі в пошуках кращої долі. Батьки її померли, коли вона була підлітком, а ділянка, на якій вона оселилася (64х64 поблизу Ландґраабів та Альто), дісталась їй в спадок від далекого родича. Оскільки податись її було нікуди, вона вирішила приїхати й почати тут своє нове життя.

Вона відразу ж влаштувалась на роботу в бізнесі, оскільки розуміла, що гроші там вертяться. На свої перші гроші вона змогла побудувати невеличкий будиночок.

Якось перед роботою вона гуляла в парку і познайомилась з дуже красивим чоловіком. Звали його Торнтон Вольф.

Між ними одразу виникла хімія, тож стосунки розвивались дуже бурхливо. А потім виявилось, що вони працюють в одній компанії, тож обидва проводили багато часу разом і на роботі й поза нею. Згодом про їх стосунки почали здогадуватись в місті та вони на певний час припинили зустрічі.

Але ненадовго. Якось Торнтон завітав до Цилли додому, збрехавши дружині, що потрібно підготувати квартальний звіт, тому він залишиться на роботі допізна. А сам залишився у неї на всю ніч. Цилла дізналась, що Торнтон не хоче дітей, і що він не дуже хотів одружуватись. Це збентежило дівчину, і вони вирішили зробити паузу у відносинах.

Вночі, через день після цієї романтичної пригоди, Цилла прокинулась від того, що хтось ходить по її кімнатці-будинку.

Це був крадій-початківець (бо бувалий злодій навряд чи буде красти найдешевший стілець🤷‍♀️). Застигнутий зненацька недозлодій закляк і не знав, що робити. З переляку він почав благати, щоб хазяйка не викликала поліцію, адже він просто не знає, де взяти гроші, щоб хоч щось поїсти.

З першого ж погляду Цилла закохалась в цього рудого хлопчака. До того ж в них була дещо схожа ситуація, тому вона нагодувала вечерею свого кривдника і запропонувала завтра зустрітись.

Через пару побачень пара вирішила з'їхатись. І невдовзі Цилла дізналась, що вона вагітна.

Вона не була впевнена, чи від Робіна ця дитина і також не була впевнена, чи не втече горе-батько від неї, дізнавшись новину, але вирішила ризикнути. Того ж вечора вона розповіла цю новину своєму хлопцеві...

І він одразу ж запропонував їй одружитись. Через декілька місяців вони заручились і через певний час оженились на закритій церемонії вдома.

Невдовзі у молодят з'явився первісток. Сина назвали Матео.

А ще через деякий час пара дізналась, що знову чекає на дитину.

Робін виявився негідником, після других пологів (народився знову хлопчик, батьки назвали його Ейдан) він після роботи за пляшкою почав побивати свою дружину.

І одного разу сімка вирішила, що з неї досить. Оскільки вони проживали в домі дівчини (бо у горе-батька не було нічого за душею до одруження) після одної з таких сцен на очах у малих Цилла виставила Робіна за двері й подала на розлучення.

#ts3 #the sims 3 #thesimsукраїнською #sims 3 #сімс 3 династія #династія айленбург #айленбург #велена #sims 3 lepacy challenge

4 notes · View notes

zlabjola · 2 months

Text

Завтра вже на роботу. Ці додаткові три дні зробили свою справу. Я почуваюся значно краще. Нежить ще трохи є. Але вцілому нормально. Фактично, я була вихідна тиждень, все таки. Останні пару днів я відчуваю, як просто прокрастиную. Ну, мені так здається. Я могла б помалювати, чи ще щось. Вчора хоча б їсти щось приготувала. А так, то я весь час перемикаюся між соцмережами, серіалом, книжкою, їжею і просто втиканням на ліжку з кішкою. Це не те щоб погано. Я відпочиваю. Так і має бути, я маю гарно відпочити після застуди. Але всеодно таке відчуття...я не хочу дивитися нові серіали чи аніме. Я почала магічну битву, але зупинилася десь посередині першого сезону. Не дуже мені заходить. А інші просто не хочеться починати. Хочу дивитися те, що відволікає і те, шо точно цікаво. А нове може мені не сподобатися. Звучить наче я законсервувалася в банку зі звичок і одних і тих самих серіалів і фанфіків :D

Зараз пишу це і думаю спробувати щось нове. Я зберігала рекомендації. Але на аніме якось не тягне зовсім. Особливо на нові. Може почну серіал, що подруга рекомендувала. Хоча мені не хочеться. Не тому, що мені не подобається. А тому, що хотілося б почати з того, що я сама знайшла. Бо коли дивлюсь тільки те, про що мені кажуть інші, таке відчуття, що я не маю своїх вподобань.

Ну або закінчу нарешті другу книжку. Не думаю, що я читатиму третю з циклу. Якщо далі все так піде. Одна серія csi цікавіша за обидві ці книги.

Я пропустила дзвінок від бабусі. Другої. Вона рідко дзвонить. Мене вже дістали розмови з бабусями. Одна частина мене говорить, шо треба передзвонити, а інша, що ні. Не хочеться, не дзвони. Не хочу з нею говорити. Так само ще є одна дівчинка, знайома. Вона почала в вайбері мені писати, питала чи можна подзвонити. Я писала, що пізніше якось, бо я на роботі. Але вже тиждень нічого не писала їй. З одного боку це погано, бо я казала, що ми типу подруги. Але з іншого, я нічого не винна їй. Я не нянька. Я вже стомилася приділяти увагу тим, кому вимушена її приділяти. Навіть якщо це просто розмови по телефону. Завтра і так робота, мені вимушеного спілкування вистачить з головою.

Пару днів назад батько написав, що має хороші новини. Я майже на сто відсотків була певна, які. Робота. Він давно говорить про це. Але я думала, що минулого разу (ще аж осінню, здається) ми вирішили це питання. Його начальнику треба хтось з моєї "професії". Ніякої конкретики. Батько проводиться так, наче окрім цього варіанту по моїй спеціальності немає більше ніяких можливостей. Я постаралася не надто різко пояснити йому, що так як він це собі уявляю, ніхто не робить ще з середньовіччя. Він думає, що можна прийти на таку роботу без досвіду, без портфоліо і тебе візьмуть. Всього навчать з нуля і ще й платитимуть нормально. І це при тому, що він про це начальника не перший раз питає, тож очевидно,що той просто морозиться. Я знаю, що вони не хочуть щоб я довіку працювала продавцем. Але я теж. Наче я цього не розумію. Але камон, я лише рік як закінчила універ, який мені нічого не дав. При тому, що з'їхала я перед другим семестром, не без допомоги батька. На все треба час. Є і інші справи, які виявилося не так просто втілити в життя, як уявлялося.

Я ненавиджу поспіх. Так, часу, імовірно, не багато. Але якщо просто з гарячою головою смикатися туди-сюди, то можна втратити не лише час. Як то кажуть "тише едешь, дальше будешь"

#особистий щоденник

5 notes · View notes