polynucia

[polynucia]

Привіт, Любі.

Або ж, привіт, Люба, я знаю, що буду перечитувати це декілька раз в майбутньому. Певне, більше раз ніж всі разом взяті, що прочитають цей пост.

Після довготривалої паузи від тамблера в мене є що розказати на десятки постів. Однак, я доволі лінива, тому постараюся вкластися в один.

Я закінчила семестр на Кіпрі, тепер знаходжуся знов в Україні. Наступні мої кроки поки що незрозумілі. Будучи незадоволеною університетом в Німеччині, я вирішила рухатися, та не їсти *****. Поступила в універ в Італії, який по світовому рейтингу в діапазоні 300, також у Віденський. Пишаюся, але дуже налякана.

Від стресу почалися проблеми зі здоров’ям, а задля візи їду в Італію за два дні. Чи це було заплановано? Ні. Чи я рада? Теж не дуже.

Зате буде перший досвід святкування дня народження на самотинці в іншій країні. Думаю, це прев‘ю майбутнього.

Також, якщо Ви читали мої минулі пости, то певне знаєте, що останнє, що я опублікувала було класне побачення з хлопцем, з яким в мене немає майбутнього.

Якщо коротко, ми разом. Закохалася як п’ятикласниця, шляху назад немає. Він особисто вже знайомий з моєю мамою, я з його батьками. Ми зараз розташовані один від одного за тисячі кілометрів. Буде складно, та думаю, що ми спрацюємо.

За цей час разом ми встигли пожити разом тиждень, з’їздити декілька раз в інші міста на уїк-енди, і я відчула себе захищеною. Чи це правильно, що саме це я шукаю в чоловіках? Ні, та мені це не заважає жити, тому кайфую.

Отже, все як завжди. Невизначеність та страх, в які я постійно занурююся. Зате куди мене це привело…

[polynucia]

Впевнена, що це зовсім не довготривале.

Але, насправді, яка чорт йому різниця? Потрібно справді випробувати «життя моментом», нехай, можливо не спрацює, або що буде неприємно, та зараз мені класно.

Просто хороші моменти. На Кіпрі. Просто класні побачення з класними людьми.

«Будь готова о 10 та не забудь взяти капелюх, тут буває жарко. Також рекомендую взяти змінне взуття, або ж вдягни щось розслабляюче»

Сідаю до нього в машину, вмикаю свою музику (в основному українські пісні, українізую).

Починається подорож. Далі озеро з фламінго, туалет в мечеті, смачна їжа на берегу моря та просто повний chill на вузькому полотенці на піску. На диво, сьогодні було холодно. Та це не завадило класно провести час.

Відпочиваючи на березі чуємо голосну музику з корабля вдалині. Раптово згадую, за вечірку на кораблі, де багато знайомих обов’язково повинні бути. А також хлопець, з яким до цього я зустрічалася два рази.

Переглядаю їхні історії в інстраграмі, та сама цього не розуміючи усміхаюся. Мої здогадки підтверджуються публікаціями декількох людей. Життя - це повний хаос, та я до нього починаю звикатися.

Ми обіймаємося, дурачимося, на зубах зрадницьки скрипить пісок, схоже в наших іграх я не виграю.

Відпочиваю та нарешті можу зробити справжній в и д и х.

Зараз майже перше ночі, за чотири години мені знову розплющувати очі. Починається коротке занурення у минуле - наступна станція «Україна».

[polynucia]

Собі на пам’ять:

Passion Fruit Martini це просто оргазм.

[polynucia]

Вчора переслуховуючи мої улюблені пісні рік тому, зрозуміла наскільки ж я, блін, змінилась.

Рік тому я була залежна від однієї людини, для якої я була майже ніким. Я думала про нього кожну хвилину, хотіла допомогти усім чим можна, він справді був важливим для мене.

І саме через це мав силу мене ранити, вбивати всередині та безжалісно використовувати.

Мені потрібно було декілька місяців, щоб від цього відійти.

І вчора я думала.. як ж це приємно усвідомлювати, що більше на таке я не погоджусь, що я справді поважаю себе достатньо, щоб не дозволити іншим людям завдавати такого болю.

І я маю собі про це нагадувати, ніяк інакше. Я не буду мати жодні зв’язки з людиною, яка мене не поважає, яка готова мене використати для своєї користі, зовсім не турбуючись про мої почуття.

І маю пам’ятати, що вся відповідальність на мені. Я могла те закінчити. Я розуміла, що щось не так, але через це бажання бути з кимось, бути коханою я не могла припинити з ним спілкування.

Кілька місяців потому, він мені написав.

Тоді в мене вже був прекрасний хлопець, тож без жодних думок я йому відмовила. Ми відписались один від одного. І зараз це все здається сном, який ніколи не відбувся у дійсності, просто далека страшна мара, яку так легко змити з себе звичайною холодною водою.

[polynucia]

Зараз було би прекрасно зуміти зрозуміти себе. Постійно така нестабільна. Здається, ніби це просто моментні епізоди, але більш вірогідно і схоже на те, що якраз таки дні, коли я почуваю себе «стабільно» та більш менш твердо, є більш епізодичними, максимально нечастими.

І я не розумію, що мені робити, як змусити це зупинити, цей безкінечний потік думок, які здавлюють горло та притискають до підлоги, які буквально морально мене вбивать, змушують мене ненавидіти себе.

Чому я настільки залежу від зовнішнього? Від людей, ситуацій, звичайнісінької уваги.

Я - відображення того, що коється ззовні. Я не стійка, я не залишаюся «собою», чи можна вважати, що таким чином я адаптуюсь? Чи краще, що прогинаюсь? Певно так.

Дозволяю всьому мене зруйнувати, уражати, образити. І от навіть я ніби якесь чортове відображення уваги інших людей.

Я в центрі - появляється «Я», як тільки це місце забирає хтось інший - «Я» мляво стискається, зжимається, вмирає

[polynucia]

В квартирі до тремтіння в колінах холодно, але неймовірно сонячно і амтмосфера повністю відрізняється від країни, в якій я проживала до цього.

З балкона кухні видно частину Кіпру, яка була захоплена Туреччиною десь у сімдесятих. Прапор вицвітає на горі, розділеній буферною зоною, лінією, що розділяє острів на два сектори.

Ніким(окрім Туреччини) не визнана Турецька Республіка Північного Кіпру продовжує керувати «своєю» частиною, незважаючи на відсутність міжнародного визнання.

50 років тому, коли почалося вторгнення Турції, вони боролися, аби вступити в НАТО та eu. І досягли цього.

Але досі на тій горі красується турецький прапор.

[polynucia]

Я справді здивована, що в мене є такі друзі.

Почалось це в 10 класі, коли вона перевелась до нас з іншої школи. Ми зовсім не подобались один одному, а потім нас посадили за одну парту.

І от вже як три роки ми подруги.

Хто би ще приїхав до мене вночі просто щоби обійняти, просто тому що любить і сумує.

Я так її обожнюю і ціную і життя показує справжніх друзів. Вона така прилипала, як пристала до мене в 10 так і не відпускає, і Боже, це так класно!

Виявляється, мені є чому вчитися, аби бути хорошою подругою. (Не аж «виявляється», я це розуміла і до цього).

І вона змушує мене бути такою ж. Так само старатись бути чудовою подругою.

Завтра в мене літак на Кіпр. Нервуюсь страшенно. Мене лякають острови. Відчуття, ніби лечу в якусь клітку, але, сподіваюсь, досвід там буде повністю протилежним.

Вже завтра буду там. Удачі мені!

[polynucia]

До речі, хлопець за якого я писала до цього тепер мій колишній.

Він здавалось би ідеальний партнер та просто людина: він неймовірно хороший та справді завжли готовий допомогти.

Втім, я зрозуміла, що, певно, він не мій.

Я зрозуміла, що, скільки б часу не пройшло, я не зможу відчути такі ж емоції як він до мене.

Помітила, що ми як дзеркала. В інстаграмі про це пишуть як «кармічні стосунки». Дивлячись на нього я бачу себе, бачу, що мене дратує, що я хочу в собі змінити.

Він зовсім не поганий або ж нікчемний, він прекрасний, насправді.

Він розумів як поводитися зі мною, знав, що зустрічаючи проблему в стосунках я біжу, і головне, вмів мене зупинити. Можливо, він за характером в принципі такий. Він вміє мене заспокоювати, та часто поступався мені, бо я до жаху вперта.

Не помилилася, коли писала на початку стосунків - ми повні протилежності, хоча й одночасно з тим, такі однакові.

Але не певна, що й так змогла по-справжньому покохати його.

Хоча як зрозуміти, що ти кохаєш по-справжньому?

[polynucia]

Кілька днів тому зустрілась зі своєю колишньою однокласницею.

Що дивно - в школі ми не спілкувались ніколи, і от тільки ці два останні роки, коли ми живемо обидві в різних країнах та зустрічаємося один раз за рік, зрозуміли, які ми, блін схожі та наскільки класно мати людину, яка знаходиться майже в тій ж ситуації.

Ми обговорювали наше життя і спливали такі теми, які нібито й не обговориш з кожною, настільки індивідуальні й це так угамовувало.

Ще кілька років тому ми планували вивчити чеську, вчитися у Празі.

Вона здійснила цей план повністю.

Я ж тепер навчаюсь в Німеччині, наступний семестр зовсім планую провести на Кіпрі.

А далі прірва. Не впевнена чи хочу в Німеччині залишитися, чи хочу щось інше, чи можливо зовсім іншу країну, університет.

Й це все так лякає, не тямлю чи це справді воно та чи не пожалкую.

[polynucia]

От знаєте, невизначеність це настільки цікава штука, бракує мені слів описати, як вона мене лякає та одночасно з тим надихає.

Не можливо, що це не людське суще. Воно породжує неймовірне. Брак знань - це вже потенційний прогрес, якби ж у страх ніколи не входили ми, на якому етапі розвитку б зупинилися?

Цей страх стискає, наші далекі тіні минулого не дозволяють увійти в цю темінь, воно ж і зрозуміло. Пріоритетом для людства в минулому було єдине: вижити та зробити все можливе для продовження роду.

Інакше падеш у землю. Тож фініта ля комедіа.

Проте часи змінюються, якщо колись страх прирівнювався смерті, то зараз, навпаки - це життя.

Вміння здобувати користь із невизначеності - це неймовірне мистецтво. Увійти в цю темінь, задати правильний шлях влучними питаннями та просто дійти. Та знайти сили освітити те, що так лякало донині.

І це саме те, чого я цього року вчуся.

Вміти керувати своєю реакцію на цей страх, долати та не зупинятися.

[polynucia]

Моє вміння про щось просто напросто забути на п’ять місяців навіть трохи вражає!

В житті так багато змін та невизначеностей, а я посміла взяти та й забути про свій блог.

Кепсько, стільки дописів могло би бути, стільки думок, емоцій, історій тут недописано, невже прийшов час це зробити.

Однак цікаво, хтось тут ще є?

Тож привіт, давно не бачилися :)

[polynucia]

Вчора випадково забула про 7 день аскези…

Сьогодні вдвійчи виправляюсь. Аскеза 8/30

Є така можливість, що зі мною в Німеччині буде жити моя подруга, котру я бачу раз в пів року, через те, що вона живе в іншому місті. З однієї сторони - класно, буду жити з подругою! Я про таке здавалося б тільки мріяла.

Але з іншої сторони я дуже піклуюся за свій особистий простір. Але це я ж і запропонувала.

Все одно не жалію, як не як - вона мені близька людина. Просто розумію, що певно це принесе певних складнощів, а також мабуть і сварок.

Мій хлопець на це відповів, що він, по секрету, тільки радий, бо це означатиме, що я буду більше часу проводити в нього. З ним, або ж наодинці, бо він розуміє наскільки мені важливий час з собою.

Але я і з ним не проти. Він настільки комфортний персонаж для мене, навіть описати не можу. Він помічає деталі, які я сама про себе не знала, він до біса перфекціоніст, але дозволяє мені приносити в його життя трішки хауса.

Він не любить зміни - а я ж протилежність стабільності. І ми так ідеально поєднуємося, я не очікувала, що хтось може так славно справлятися з моїм впертим характером.

Він як вода - не змушує, не обмежує, не намагається мене зламати й змінити, - він омиває мене своїм теплом, дозволяючи мені стояти на тому ж місці, а йому - змінювати свою течію. І з кожною хвилиною, омиваючи мої загострення, він розм’якшує їх.

З кожним днем він мені ще дужче подобається. Я відчуваю, що починаю від нього залежити, від того чи напише він з сердечком, або ж чи подзвонить ввечері.

І найгірше - він кожен раз це таки робить.

[polynucia]

Вчорашня аскеза 4/30

Коли твій хлопець знаходячись в тисячі кілометрів від тебе все одно знаходить спосіб зробити тебе в сто раз щасливішою у ваш 1 місяць - це кайф!

[polynucia]

Аскеза 3/30

[polynucia]

Аскеза 2/30

[polynucia]

Сьогодні перший день аскези. 1/30

Протягом 30 днів, без жодних пауз, я повинна віддавати годину свого часу на проходження курса по ПМ.

Сьогодні мені залишилося пройти ще один урок і я буду вільна.

Чи складно? Ні.

Чи насправді це забирає надто багато часу? Точно ні.

Однак я помітила в собі, що мені важко закінчити будь-яку справу. Отже, це буде певним челенджом для мене.

До того ж, після того як я це освітила в блозі буде складніше відійти від проходження, адже я обіцянку це закінчити я вже дала не тільки собі (хоча і цього мало би бути достатньо).

Чому я маю це зробити?

Я отримаю сертифікат в колекцію, знання, а також бонус в карму при пошуці роботи.

Почнімо

[polynucia]

Також хочу спробувати зробити аскезу. Не впевнена, що вірю в те, що всесвіт виповнить моє бажання, але мені дуже цікаво спробувати примусово завдавати дискомфорт, щоб випробувати силу характеру.

Цікаво на скільки часу мене вистачить. Бо я таке не можу - не виходить і все.

Як довго я зможу йти проти себе? Змушувати робити себе те, що так лінь і просто не хочеться?

Потрібно обрати щось одне, що буду виконувати протягом 30 днів.

З ідей:

- година німецької

- 50ст книги

- медитації

- година проходження курса по пм

Думала спробувати без цукру, однак точно не в той час, коли я живу з батьками. Це не те що дискомфорт, це просто неможливо.