booksstigmasun

[booksstigmasun]

Столітній чоловік, що виліз у вікно і зник (Юнас Юнассон)

У гаманці, наскільки він пам'ятав, ще лежала заначка у кілька соток. І це добре, бо тікати від людей - справа, напевно, не безкоштовна.

Та Аллан зазвичай не пхав свого носа у чужі справи (особливо, коли цього можна було уникнути, тобто - у більшості випадків).

З великим зусиллям Аллан видерся на платформу. Біль нагадав йому, що він ще живий.

Але якщо вже й крадеш, то знай міру, аби й на майбутнє було звідки.

Алланів батько завжди дивувався, якими прямими виходять коліїї, думаючи, скільки бренвіну перехиляють ті, хто їх прокладає.

Вона повідомила Аллану, що все залишається таким, яким і було, а адлі буде так, як буде.

-Помста справа невдячна, - заявив Аллан. - З помстою все так само, як і з політикою: лиш ув'яжись, і щоразу одне погане породжуватиме ще гірше, поки гірше не стане шеть нестерпним.

Алкоголевмісним напоям же ж годиться котитися по горлу до шлунка, чим швидше, тим краще, а не застрягати на піднебінні.

Сун Мейлін, як і ворог, зрозуміла те, що Цзян Цзєши і досі було важко осягнути: народом набагато легше керувати, коли цей народ на твоєму боці.

Священники і політики, думав Аллан, один одного варті, і не важливо, хто вони: комуністи, фашисти, капіталісти чи хто б там ще не існував.

Аллан визнав, що межа між божевіллям і геніальністю може бути настільки тонкою, що в даному випадку він не може чітко відрізнити, що є чим.

Замість цього пастор звернувся до Бога, просячи поради. Чи це справді Всевишній послав пана Карлсона йому на допомогу, чи за цим усім стоїть, навпаки, диявол? Але Бог відповів мовчанням. Він часто так робив, і це Ферґюсон завжди розумів як заклик думати самому.

Інцидент залагодили у такий спосіб: спершу до асистента проявили максимум люб'язності, а потім відпустили, але тільки для того, щоб бідолаху негайно ж гарненько переїхала вантажівка, яка змилась з місця події. Ось так запобігають дипломатичним кризам, подумав тоді начальник поліції, явно задоволений собою.

Він не знав навіть, правих чи лівих той поглядів. Точно одного х двох, бо ж якщо життя чогось Аллана і навчило, так це того, що люди вперто тримаються якщо не одного, то іншого.

Трохи хімії в їжі ще ніколи нікого не вбивало, а від формаліну, можливо, і самі люди довше зберігатимуться.

Герберт почервонів від похвал, виправдовуючись, що корчити з себе дурня не так і важко, якщо ти й справді такий. Аллан відповів, що не знає, важко це чи ні, але найбільші дурні, яких він зустрічав у своєму житті, намагалися вдавати із себе якраз повну протилежність.

Коли опиняєшся вже в зрілому віці, куди легше розпізнати правильний вибір.

Вже через кілька днів телебачення та ранкові газети перестали вести свої репортажі, за давнім, але вірним, постулатом: якщо нічого сказати, то краще промовчати. Вечірні випуски новин протримались довше. Якщо нічого сказати, то завжди можна опитати та процитувати когось, хто ще не зрозумів, що йому також нічого сказати.

Що означало ретельні пошуки чогось іншого, чому було б під силу сколихнути націю. У найгіршому випадку, завжди добре працює писати про схуднення.

Життя влаштоване так, що правильно не обов'язково те, що справді правильно, а те, що той, хто приймає рішення, назвав правильним.

Але тут озвався Бенні, сказавши, що непитущі, може, як каже Аллан, і загроза миру в усьому світі, але добре їх мати, коли потрібно когось підкинути.

Або, як то кажуть: "Якщо їжа добра, то Держпродспоживслужбі не варто й пхатися".

Аллан Карлсон без будь-яких сумнівів засвоїв настанови секретного Гаттона, лиш не став на них зациклюватись.

...якщо вже й порушуєш правила непомітності, то ризикуй перш за все власним іменем, а не чужим.

Адже політика не лише сама по собі часто буває ділом пустим, вона ще й створює пусті проблеми.

-Тверезим я, скажімо, не був, - сказав п'яниця. - Але настільки п'яним, щоб від чотирьох пляшок відмовитися, я ніколи не буду.

Адже цей їхній новий молодик за кермом, Ґорбачов, розпочав своє правління з кампанії проти надмірного споживання водки в країні. Не найкращий спосіб заручитися підтримкою мас, це ж будь-кому відомо?

Аллан втомився від життя, бо життя саме, судячи з усього, втомилось від нього, а він був далеко не з тих, хто хотів нав'язуватись.

Проживати життя було захопливо вздовж усього його шляху, але ніщо не триває вічно, хіба людське глупство.

***

Читаючи назву очікуєш чогось такого затишного, меланхолійного і спокійного. А отримуєш вибухову штучку.

Жарти, історія, правди і неправди переплітаються так, ледь встигаєш помічати.

Така жива, жвава, цікава історія. Класні персонажі. Неймовірна послідовність подій і їх наслідків.

Через слабенькі знання історії, іноді, я почувалась недалекою, але це не заважало отримати задоволення від прочитання. Хоча, певно, якби знання були глибші, вона б вразила мене ще більше.

Дуже раджу до прочитання.

[booksstigmasun]

Моя темна Ванесса (Кейт Елізабет Рассел)

Іноді мене дивує, як легко я ввожу в оману інших, навіть на маючи наміру цього робити.

Мама каже, що не можна аж так поринати у свої почуття - у житті завжди буде щось сумне, тож таємниця щастя полягає в тому, щоб не дозволяти собі занурюватися в негатив.

Зосереджуватись на комусь одному геть нездорово.

Якщо ви щось винесете із цього кабінету, нехай це буде думка про те, що світ складається з безкінечно переплетених історій, і кожна з них правдива й справедлива.

Я неохайна, а це ознака слабкості, серйозний недолік.

Якщо вірити матері, моя найгірша звичка - відбиватись від компліментів, принижуючи себе. Треба навчитись приймати схвалення. Вона каже, що все або зводиться до впевненості, або до її браку.

Іноді я забуваю, скільки йому років; раніше думала, що різниця між нами скоротиться, коли я стану старша, але вона не змінилась.

Утім, собаку легко завоювати, це значно простіше, ніж з людьми.

Зустрічатись з людиною, яка ненавидить твого собаку, - це справжня зрада.

Вона не прославляє вибір іти проти течії, а іронічно звертається до марності вибору. Він говорить, що, вірячи в те, що життя дає нам безкінечні можливості, ми відсторонюємося від жахливої правди: життя насправді - хіба що мандрівка в часі, поки внутрішній годинник веде відлік до останньої, смертної миті.

Ми народжуємось, живемо, помираємо, - провадить він, - і те, що ми обираємо посередині, все те, над чим ми гартуємо день у день, зрештою нічого не вартує.

Чорні джинсі, чорна футболка, чорна шкіряна куртка, чорні берці - уніформа літніх панків, із якими я найчастіше нині й опиняюсь, - чоловіків, яких начебто заводить сила, але при тому вони можуть впоратися лише з жінками, котрі вдають із себе дівчаток.

Я починаю розуміти: що довше зось зходить тобі з рук, то більш необачним стаєш, аж поки мало не бажаєш бути спійманим.

Вона не розуміла того, який це жах: дивитися, як твоє тіло грає головну роль у тому, на що не погоджувався твій розум.

Вона нависає над тобою, ця загроза насильства. Цю небезпеку вбивають тобі в голову, поки вона не починає здаватися невідворотною. Виростаєш, питаючи себе, коли ж це станеться.

-Бо це нечесно. -Що нечесно? -Що я все переживала, а ти - ні. -Погоджуюсь, те, що ти страждала - нечесно, але якби я так само страждав, чесніше не стало б. Тільки страждань стало б більше.

Не зважаючи на те, що зависло поміж нами, на свій гнів, своє приниження і біль. Вони здаються справжніми чудовиськами - всі ці невисловлені речі.

Жахливо, коли одна людина примушує тебе до безпорадності. Проте приниження перед цілим натовном...не хочу казати, що це гірше, це просто інакше. Це жорстка дегуманізація, особливо у випадку з дитиною.

Стрейн каже, що мені слід розібратися з небажанням дорослішати, що в моєму віці всі схильні почуватися жертвами. - Молодим жінкам особливо важко чинити цьому опір, - каже він. - Світ зацікавлений у тому, щоб ви почувались безпорадними. Він каже, що наша культура вважає стан жертви продовженням дитинства. Тож коли жінка оюирає віктимність, вона звільняє себе від відповідальності, і це спонукає інших дбати про неї - саме тому, раз обравши віктимність, вона обиратиме її й надалі.

Різниця між зґвалтуванням і сексом - ставлення до цього. "Як сучка не хоче, то й пес не скоче", хіба ні?

Він завжди буде старим. Мусить бути. Тільки так я зможу залишатись юною і стікати красою.

"Майже всі кульбаби вже перетворились із сонць у місяці".

-Просто я відчуваю...- Я тисну долонями обі на стегна. - Я не можу втратити те, за що так довго трималась, розумієш? Обличчя в мене кривиться від болю, з яким я все це виштовхую. - Мені просто дуже потрібно, щоб це була історія кохання. Розумієш? Дуже, дуже потрібно. -Розумію, - відповідає Рубі. -Бо якщо це не історія кохання, що тоді? - Я дивлюсь в її скляні очі, у обличчя, сповнене співчуття. - Це моє життя, - кажу. - Це було всім моїм життям.

Навіть нікого не скривдив, хоча "кривда" - дуже суб'єктивне поняття. Подумати лише, скільки болю ми бездумно завдаємо.

Старший чоловік використовує дівчину, щоб самоствердитися - як легко така історія перетворюється на кліше, якщо подивитися на неї без романтичної розфокусовки.

Він чоловік, який хоче бути хорошим, і я як ��іхто знаю, що найпростіший шлях до цього - обрубати те, що робить тебе поганим.

Я була очевидною ціллю. Він обрав мене не тому, що я була особлива, а тому, що був голодний, а мене було легко взяти.

Як швидко люди примирливо піднімають руки, кажучи: "Всяке буває", чи "Навіть якщо він щось зробив, не могло ж усе бути аж так погано", чи "Як я міг це зупинити?". Виправдання, які ми для них вигадуємо, - жахливі, але вони ніщо проти того, як ми виправдовуємо себе.

Що ми могли зробити? Ми були просто дівчатами. Я знаю, що вона має на увазі: ми не обирали бути безпомічними, світ змішівав нас бути такими. Хто нам повірив би, хто цим переймався б.

тепер я бачу те, що мало б бути очевидним: вона розгублена і шукає способу зрозуміти все це - його, себе саму, те, що він зробив і чому це досі не відпускає, попри те, що нічого особливого начебто й не сталося.

***

Дуже реалістично описана книга. Це вам не казка з хорошим кінцем. А в житті, взагалі, буває "хороший кінець"?

Дитина, яку в певному сенсі недолюбили. Якій важко і страшно. Самотньо. Одного слова від дорослого чоловіка: "незвична" вистачає, щоб закрити усі внутрішні діри тієї дитини.

Чоловік, який має нахили. Чи, певно, відхилення. Який знаходить легку здобич. Маніпулює, бреше і використовує її як щит. Хоча ж ніби-як дорослі повинні захищати дітей, а не навпаки.

Сподобалось, що авторка не прикрашає наслідки цього зв'язку..хоча й для жертви...Жертви? В книзі вона так не думає. Дитина звинувачує себе. Бере на себе відповідальність. Тобто вона показана не тільки жертвою.

Страх, біль, приниження, непорозуміння, залежність, слабкість.

Вам буде боляче. Вам буде бридко. Вам буде шкода і ні, одночасно.

[booksstigmasun]

Королівство шахраїв (Лі Бардуґо)

З усього, що було святим, ніщо так не мотивувало керчинців, як готівка.

Ти здивуєшся, на що лише не йдуть люди, щоб уникнути сплати податків.

Порядний злодій діє, як порядна отрута, крамарику. Він не залишає жодного сліду.

...він віддає десятину Ґхезенові, але каже, що благодійність краде в людини шанс на чесну працю.

-У Кеттердамі немає хороших людей, - зайважив Каз. - Їм не підходить тутешній клімат.

-Ти не схожий на чудовисько. -Я розповім тобі таємницю, Ганно. Насправді погані чудовиська ніколи не схожі на справжніх чудовиськ.

-Ось ��ак просто, - повторила Ніна. - Ти знаєш, що я наступна в черзі на фієрданський трон? Мене називають Ільза, принцеса Енґельсберзька. -У Енґельсберзі немає ніякої принцеси, - заперечив Матаяс. - Це рибальське містечко. Ніна здвигла плечима. -Якщо ми збираємося собі брехати, то чому б уже не робити це грандіозно?

-Я хотів би поїхати до Равки. -Я хотів би плавки, обторочені соболиним хутром, - підтримав його Джаспер, - але ми не завжди можемо мати те, чого нам хочеться.

-Він каже, що ти жорстокий. -Я прагматичний. Якби я був жорстокий, запропонував би йому замість діалогу надгробну промову.

-Я був до тебе винятково добрим. Я не якась там потвора. -Ні, ти чоловік, який ледаче сидить поруч і вітає себе, що він такий ввічливий, поки потвора нажирається від пуза. Монстри принаймні мають зуби і хребет.

Ніщо не змусить тебе навчатися швидше, ніж кілька пострілів у твій бік.

Часом єдина можливість домогтися справедливості - узяти її самому.

-Знаєте у чому Ван Екова проблема? -Брак честі? - озвався Матаяс. -Слабенькі батьківські навички? - припустила Ніна. -Голова, що лисіє? - Запропонував Джаспер.

Завжди бий туди, куди простак недопетрає дивитися.

Це закон систем, - пробурмотів Вілан. - Ти вбудовуєш запобіжники проти перебоїв, але врешті-решт щось у запобіжниках викликає неочікуваний перебій.

-Чому богам завжди подобається, щоб їм поклонялись у високих місцях? - пробурмотів Каз. -Це люди шукають величі, - пояснила Інеж, спритно стрибаючи, наче її ногами рухала якась таємна інформація. - Святі чують молитви, хай би де їх промовляли.

Подекуди єдина хитрість, щоб витиснути із ситуації найбільший зиск, - просто почекати. Якщо тобі не подобалась погода, ти не вибігав під бурю, а просто чекав, поки вона вщухне.

Зоя часто казала, що страх - це фенікс. Ти можеш тисячу разів дивитися, як він палає, а він усе одно повертатиметься.

Раніше він вважав Джаспера безстрашним, проте бути хоробрим ще не означає не знати страху.

Ти не слабкий через те, що не вмієш читати. Ти слабкий через страх, що люди обачать твій недолік. Ти дозволяєш сорому вирішувати, ким ти є.

І цінували те, що він уміє робити, замість того щоб карати за те, чого не вміє.

-Знаєш, що сулійці не мають слова "перепрошую"? -А що ти кажеш, коли наступаєш комусь на ногу? -Я не наступаю людям на ноги. -Ти знаєш, про що я. -Ми нічого не кажемо. Нам відомо, що це не була навмисна неповага. Ми живемо серез вузького кола людей, подорожуємо разом. На те, щоб постійно вибачатися за своє існування, немає часу. Але якщо хтось чинить зле, якщо ми припускаємося помилки, ми не перепрошуємо, - ми обіцяємо відшкодувати її.

Маті ен шева єлу. Цей учинок не матиме відлуння. Це означає, що ми не повторимо ті самі помилки, що надалі ми не заподіюватимемо шкоди.

Прощення не потрібно просити, Казе. Його потрібно заслужити.

-Коли ти молодший, простіше. Діти легше вчать мови. Вони легше вчать математику. -І вони нічого не бояться, - тихо додав Вілан. - Це інші люди кажуть їм, де їхні межі.

Я цього просто не розумію. Я провів ціле життя, приховуючи те, чого не можу робити. Навіщо тікати від чудових речей, які ти можеш робити?

Кінець кінцем, саме це тебе знищує: прагнення чогось, чого ти ніколи не зможеш мати.

-Ми ще зустрінемось. -Звичайно, зустрінемось. Ти рятувала мені життя. А я тобі. -Гадаю, у цьому змаганні ти мене випередила. -Ні, я не маю на увазі в глобальному сенсі. - Нінин погляд зупинився на кожному з друзів. - Я маю на увазі невеличкі порятунки. Посміятися на моїми жартами. Пробачити, якщо я поводилась як дурепа. Ніколи не змушувати мене почуватися нікчемною. Байдуже, мине місяць, рік чи десять років, - побачивши вас наступного разу, я пам'ятатиму все це.

***

хммм...

дуже сподобалось. Цікаві повороти сюжету, подекуди неочікувані. Авторка гарно подає текст. Інфа потрапляє до вас порціонно і це допомагає не відриватись від основної лінії, але отримувати розуміння персонажів. Кожна дія, кожне слово і кожна реація були пояснені.

Хід сюжету неймовірний і продуманий.

Було цікаво, весело і важко.

Сподобалось, що авторка підняла стільки тем: батьки і діти, азартні ігри, наркотики, викрадення людей, торгівля людьми, політика, віра, брехня, шахрайство, нерівність, непорозуміння, цькування, дружба і купа іншого. Але це не перенавантажило сюжет.

Думаю, буду читати цикл про гриш.

[booksstigmasun]

Шістка воронів (Лі Бардуґо)

Якщо побачу на них бодай подряпину чи тріщину, напишу "перепрошую" кулями на твоїх грудях.

-Жодних плакальників, - сказав Джаспер, передаючи гвинтівку Ротті. -Жодних погребінь, - пробуркотіла у відповідь решта Покидьків. Між ними це означало "хай щастить".

-Я бізнесмен, - переконував він, - ні більше ні менше. -Ти просто злодій, Казе. -А хіба я не це щойно сказав?

Я знаю, що тобі це дається просто, Ґілзе, але не прикидайся дурником, коли говориш зі мною.

Таємниця - це вам не монетка: поділитеся нею - і вона втратить свою цінність.

-Скажімо так, моя валюта цінніша за твою. -Гроші - це гроші. -Я торгую інформацією, Ґілзе, повідомляю про те, що роблять люди, коли думають, що їх ніхто не бачить. Ганьба цінніша за будь-які гроші.

-Ти ще отримаєш своє одного дня, Бреккере. -Отримаю, - погодився Каз. - Якщо на світі існує справедливість. Але всі ми знаємо, яка низька ймовірність цього.

"Якщо всі навкруги мають тебе за потвору, тобі не потрібно гаяти час на всі ці потворні справи".

Люд кепкують із богів, поки не потребують їхньої допомоги, Казе.

Бачте, кожна людина - це сейф, схованка секретів і прагнень. Є ті, що вибирають шлях насильства, але я надаю перевагу благороднішому підходу - відповідний тиск у відповідний момент у правильному місці. Це делікатна річ.

Не можна тренувати сокола, а потім забороняти йому полювати.

-Він прагне помсти, Казе. -Прагне, а не потребує, - відповів Каз. - Важіль матиме той, хто зрозуміє різницю.

Каз відкинувся на своєму стільці. -Як найлегше вкрасти гаманець? -Притиснути ножа до горла, - запропонувала Інеж. -Прикласти револьвера до спини, - відповів Джаспер. -Підлити отруту в горнятко, - порадила Ніна. -Ви всі просто жахливі люди, - сказав Матаяс. Каз закотив очі. -Найлегший спосіб украсти гаманець - сказати недотепі, що ти збираєшся вкрасти його годинник. Ти перехоплюєш його увагу й скеровуєш її туди, куди тобі потрібно.

"Серце - це стріла. Йому потрібна мета, до якої можна неухильно рухатися." "Будь рішучою, - казав він. - Ти мусиш знати, куди хочеш потрапити, перш ніж вирушиш туди."

Кохання - це гість, на якого чекаєш, а потім не можеш його позбутися.

Факти для тих, хто позбавлений уяви.

Сулійці були мандрівниками. Для них "дім" насправді означав "родина".

Але хоч Каз безліч разів довіряв їй своє життя, довірити своб ганьбу було значно страшніше.

Неважливо, наскільки потужна в тебе зброя, якщо ти не знаєш, куди з неї цілитись.

Ми всі - чудовиська для когось, Ніно.

-А мета? - запитав він задумливо. - Ти ж знаєш, що не зупиниш їх усіх. -Якщо я не спробую, не зупиню жодного.

***

Неймовірно цікава історія про групу людей максимально не схожих, які об'єднались заради спільної мети.

Фантастично описані персонажі, кожен з яких має свою історію, яка пояснює і розказує читачу чому той чи інший персонаж ведуть себе саме так, як ведуть.

Продумані повороти і події. Нічого лишнього, нічого зайвого.

Хтось ховає свою сутність, дехто молиться богам, інший немає місця, дехто зраджує найважливішому в житті, а хтось й такого немає.

Читала цю книгу до циклу про Гриш, але не скажу, що це якось завадило розумінню.

З нетерпінням чекаю, коли прочитаю другу частину.

[booksstigmasun]

Прошу, оберігай маму (Шін Ґьон Сук)

Дім був фабрикою, на якій цілий рік виготовлялося щось для сім'ї: чи то настоювалися соєві соуси й паста, чи то шліфувався рис.

Мати й донька знають або все одна про одну, або навіть менше, ніж чуді люди, - завжди одне з двох.

З того моменту, як відчула, що ти не донька, а радше гість у маминомі домі. Бо мама тоді, як ти приїхала, прибирала. І як побачила ці спроби мами приховати безлад у її повсякденному житті, ти зрозуміла. Ти стала для неї гостею.

Як чомусь дивуєшся, значить, не приділяв уваги причинам і не обмірковував наслідки.

Ти звикла розмовляти, дивлячись комусь в очі. Погляду співрозмовника було достатньо, щоб зрозуміти, де маєш зупинитися.

І куди б міг вирушити в подорож той, хто нічого перед собою не бачить?

Кажуть же, як допоможеш людині, вона тебе зрадить, а як допоможеш собаці, він тобі відплатить.

Та найкращий спосіб накопичувати гроші - їх не витрачати.

Що значить "подобається"? Подобається чи ні, а робити мусиш. Мала стирчати на кухні, щоб ви були ситі, щоб було, що загорнути вам у школу. По життю що, робиш тільки те, що хочеться? Є такі речі, як обов'язок.

Як всі ото робитимуть приємні речі, хто ж си займатиме всім іншим? - пробурмотіла вона.

Усе ж рано чи пізно закінчується. От візьмемо роботу в полі: навесні сієш зерня, а восени збираєш урожай. Посієш шпинат, виросте тобі шпинат, посієш кукурудзу - кукурудза... А в стирчанні на кухні - ні кінця ні краю. Тільки-но приготувала сніданок, як уже подавай обід, а там і вечерю, а як прийде новий день, зі світанку - все спочатку... І хай ще, як могла б готувати хоча б різні страви, але ж на городі завжди одне й те саме. От і страви одні й ті самі кожен день. Без кінця, без краю. Звісно, не витримуєш.

Будь розважливим, старший брат - то приклад для молодших. Станеш на слизьку доріжку - вони підуть за тобою.

Допоки не залишили її одну в сеульському метро, дружина була для вас лише мамою ваших дітей. Поки не замислювались: "А чи побачу її знов?", - вона сприймалась, що те дерево, що непорушно залишатиметься на одному й тому самому місці. Дерево, що не залишить тебе, доки не зрубаєш, доки не викорчуєш його.

Бач, правду кажуть, свекруха жаліє онука, що плаче, а рідна мати - своб дитину.

Життя так легко втратити, але буває, що має настільки непоборну силу, що аж не віриться.

Те, що минуло, не зникає, воно стає частиною нас самих.

Вона завжди так казала: "Як помру...". Давній туз в її рукаві. Єдиний перед дітьми, що не слухаються.

-Так я ж і питаю, чого саме лякатись? -Май, самого життя. Кожного його дня, - неясно забурмотіла мама.

Може, пам'ятаємо її сумною через почуття провини перед нею?

Ніхто, навіть ти, не те, що не допомагав, а взагалі сприймав, як цілком нормальну річ, що саме мама із разу в раз має справлятися з безліччю справ, ніби то був сенс її життя.

***

Дуже в мені відгукнулась ця книга.

Думаю, в ній скупчилось багато моїх думок.

Про маму, про те, що вона не покладаючи рук завжди все робить. Хочеш попоїсти? Будь ласка. Посуд? Вже помитий. Прання? Вже в машинці. Купити продукти? Вже в холодильнику. І як їй на все вистачає часу? Сон і відпочинок. От ти добре поспала, пограла в ігри чи почитала книгу. Може глянула пару серій якогось серіалу. Погуляла, сходила в кафе. А мама? Певно, за рахунок сну встигла ще й пропилососити.

Але чи задумувались ви колись якби було без мами? Бо оце, що завжди було таким непомітним і очікуваним..все від неї залежить.

Ми не кажемо "дякую", бо всі штуки настільки очевидно природні.. за що там дякувати?

Та думка про це прийде тоді, коли буде пізно. Бо така людська природа. Запізнюватись.

Тому цінуйте рідних! Бо хто, як не вони!

[booksstigmasun]

Після падіння (Денніс Лігейн)

Мерці мають імена й надгробки. А викреслені не існували ніколи.

А ще відчула давню підозру, що життя, судячи з її теперішнього досвіду, - це низка розлук. Персонажі проходять сценою, одні залишаються на довше, ніж інші, та всі вони рано чи пізно йдуть геть.

Але ми отримуємо не те, чого хочемо, а лиш те, чому можемо дати ради.

Чудовиська не вдягаються як чудовиська - вони вдягаються як люди. Що ще дивовижніше, вони рідко знають, що є чудовиськами.

Лайливі слова чудові. Дієслова, іменники, прислівники, прикметники. Лайка - це, бля, річ помічна.

Безпека - це ілюзія, яку ми нав'язуємо дітям, щоб їм було легше спати.

І саме на це завжди розраховують добрі аферисти: на передбачуваність людської поведінки.

Ми зазвичай ненавидимо те, що нас пробуджує.

Люди, які люблять одне одного, - Зауважила вона, - не руйнують одне одному життя.

Така вже сутність любові: там, де колись був один, тепер двоє, а в цьому набагато менше зруч��ості, порядку й безпеки.

***

Недарма цей автор популярний в Америці. Декілька фільмів знято за його творами. Бо вони завше, певно, мають перчинку.

Персонажі насичені і живі. Події реалістічні, як і реакції та поведінка персонажів.

Головна героїня показана з усіх сторін і боків. Її історія, почуття та враження. Ми розуміємо її майже як себе. І події переживаємо разом.

І неочікувані повороти сюжету б'ють неначе різками.

Думаю, цей твір однозначно вартує уваги.

[booksstigmasun]

Панк57 (Пенелопа Дуглас)

Як кожен із нас бажає пройти через це життя так швидко та легко, як можливо. І хоч розуміємо, що перемога за тим, хто не боїться ризикувати, а все одно спробувати страшно.

Зрештою, ми всі маємо визначити, чого хочемо більше - повернутися назад до того, що мали, або бажати того, що могли б отримати натомість. Залишитися на місці або ризикнути всім та рухатися вперед.

Ми всі потвори, чи не так? Хтось носить це на собі, а хтось маскує.

Зрозуміла, вибачитися - найлегший шлях. Спокута починається тоді, коли ти подивишся своїй ганьбі у вічі.

Висловіть свою думку - і ви дасте дозвіл іншим зробити те саме.

Якщо ми комусь не потрібні, то мусимо припинити потребувати їх.

***

Багато я схожої літератури в дитинстві начиталась.

І хоча подруга каже, що в тої книги такий глибокий сенс...мені він не глибокий. Не глибокий, поки хтось серйозно не постраждає, або вмре. Поки люди не будуть доведені до непозбувної бентеги, до маріанської впадини смутку і безвиході. Відчай. Він міняє людей. А секс? Не впевнена.

На еротичні сцени виділено було багато часу, а от на дійсно важливі проблеми не дуже. Деякі зі сцен були взагалі рандомні і не зрозуміло нашо показані. Щоб показати, що герої змінились? Що тепер вони не такі, якими були?

Не було мені видно страждань, мотивації, болю, зцілення.

Хоча читалось швидко і легко.

[booksstigmasun]

Ілюзії (Річард Бах)

...немає настільки великої проблеми, щоб від неї не можна було втекти.

Згадай, звідки ти прийшов і куди ти йдеш, і найголовніше, подумай про те, чому ти створив безладдя, в яке сам і попав.

Твій єдиний обов'язок в будь-який життєчас - бути вірним самому собі. Бути вірним по відношенню до когось або до чого б то не було - не тільки неможливо, але і відмінна ознака лжемесії.

Найпростіші питання - найскладніші насправді. Де ти народився? Де твій дім? Що ти робиш? Куди йдеш? Думай над цим зрідка, і слідкуй за тим, як твої відповіді будуть змінюватись.

Не існує такої проблеми, в якій не було б безцінного дару для тебе. Ти створюєш собі проблеми, тому що ці дари тобі дуже необхідні.

Людина звикає до того, що вона самотня, але поруште цю самотність хоч на день, і вам прийдеться звикати до неї знову.

Зв'язок, який тримає твою справжню сім'ю, не є кровним зв'язком, а базується на повазі і радості, які ми відкриваємо в життях одне одного. Члени однієї родини рідко виростають під одним дахом.

Я би сказав, що ти віриш, що він хороший, і тому для тебе він смачний.

Дізнайся те, що знають маги, і це вже не є магією.

-Але чому хтось повинен бути наляканим чи помирати від нудьги? -Тому що вони думають, що заслуговують цього.

Поки ти не зрозумієш цього, ти знову і знову будеш задаватись питанням, чому деякі люди нещасні. Вони нещасні тому, що вони вибрали бути нещасними.

Негативні прив'язанності, Річарде. Якщо ти дійсно хочеш викинути хмару зі свого життя, не роби з цього великої справи, просто розслабся і викинь її зі свого мислення.

Стверджуючи, що ти чогось не можеш, ти позбавляєш себе всемогутності.

Твоя совість є мірою чесності твого бажання бути самим собою.

..Що ми і робимо з кожним, коли говоримо, що нам буде боляче, якщо вони не будуть жити по-нашому.

Ми. Всі. Вільні. Робити. Все. Що. Ми. Хочемо. Робити.

Як я дозволяю світу жити за його вибором, так і собі дозволяю жити за своїм вибором.

-Дон, складно відмовитись від знання того, що я не вмію грати на гітарі. -Тоді тобі буде складно грати на гітарі. У тебе на це підуть роки практики, перш ніж ти дозволиш собі робити це правильно, перш ніж твій високосвідомий розум скаже тобі, що ти страждав достатньо і заробив право грати добре.

Для того, щоб жити вільно і щасливо, ви повинні пожертвувати нудьгою.

Не засмучуйся при розставаннях. Прощання потрібне для того, щоб ви могли зустрітись знову. А нова зустріч, через мить чи багато життів, безсумнівна для тих, хто є друзями.

Мірою твого невігластва служить глибина твоєї віри в несправедливість і людську трагедію.

Те, що гусениця називає Кінцем Світу, Вчитель називає метеликом.

Як ти думаєш, скільки людей живе в твоєму світі? Ти говориш, що в твоєму світі живуть чотири мілліарди людей? Ти стоїш там унизу і говориш мені, що чотири мілліарди людей не живуть в чотирьох мілліардах окремих світів - чи не робиш ти з мене дурня?

***

Це просто неймовірно.

Читаєш і думаєш, що це якийсь психоз. Незрозумілі речення, неочевидні ідеї...але коли картинка складається в ціле..то стільки думок заховано в такій невеличкій розповіді.

Дуже глибокі речі.

Це вперше, коли стільки цитат запали в душу..з такої малесенької книжечки.

Дуже раджу. І, певна, буду перечитувати сама.

[booksstigmasun]

Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон (Річард Бах)

Так він відмовлявся і від боротьби, і від поразки.

Сіра нудьга, і страх, і злоба - ось причини того, що життя таке коротке.

Ми перелітаємо з одного світу в інший, майже такий же, одразу забуваючи, звідки ми прийшли, і не хвилюючись про те, куди йдемо. Ми просто живемо поточним моментом.

...такого місця дійсно немає. Бо Небеса - не місце і не час - але лише наша власна досконалість.

Бо будь-яке число є межею, а межа завжди обмежує. Досконалість же не може мати обмежень.

І завжди виходить, якщо знаєш що робиш.

Якби наша дружба і зв'язок між нами визначались положенням в просторі і в часі, то подолавши просторово-часові обмеження, ми би одразу все зруйнували. Але після перемоги над простором залишиться тільки Тут. А після перемоги над часом - тільки Зараз.

От вона - ціна нерозуміння. Або Бог, або - Диявол.

Не вір своїм очам. Бо очам видно лише кайдани, які обмежують нашу свободу. Щоб роздивитись головне, потрібно користуватись розумінням. Ти все знаєш, необхідно тільки зрозуміти це.

***

Зі сторони здається, що це не розповідь..а якась дурня. Історія про чайку, яка хотіла швидко літати. Ну де таке було? Але, насправді, зміст неймовірно глибокий, як і ідеї, які подає автор.

Це істини за якими живе світ, навіть якщо не завжди сам це розуміє.

Але подати такі глибокі роздуми і ідеї в такому вигляді...це майстерність.

Дуже раджу до прочитання і роздумів.

[booksstigmasun]

Востаннє, коли я збрехала (Райлі Сейгер)

Вона казала, що людина краще пізнається по брехні, а не по правді.

Кожна жінка божевільна. Тим, хто недостатньо добре це приховує, дохера не фартить.

Про години: "усі ранять; остання вбиває".

***

Я не знаю..не знаю що відчуваю до цієї книги.

На кожному кроці я продумувала новий виток розвитку подій і їх пояснення. Все вишукувала причини і будувала піщані замки ілюзій. Чи фінал здивував? Так. Чи задовільнив? Ні. Чи був вичерпно логічним і адекватним? Не на 100%.

Трохи забагато описів, іноді абсолютно нелогічні дії для 28річної жінки. Як от, наприклад, піти невідомо куди в ліс з трьома дівчатами-підлітками, нікого не попередивши.

Основним мотивом для героїні є не стільки дізнатись правду, скільки почуття провини. "Що?" - запитаєте ви..бо як це виходить, що героїня має щось, що призвело до зникнення дівчат? Вона якось в цьому задіяна?

Я не буду спойлерити, тільки скажу, що провина, насправді, дуже сильний як демотиватор так і мотиватор. Але жити із нею, однозначно, складно.

Нормальна книга. Не шедевр, але і непогано.

[booksstigmasun]

Список запрошених (Люсі Фолі)

Так дивно, що людина від нестримного задоволення кричить майже так само, як від болю.

А до привидів мені байдуже. У мене свої є. Я їх всюди ношу з собою.

Якщо я не можу докликатися до небес, то збаламучу Ахеронт - тобто пекло.

Немає нічого менш сексуального, ніж брак амбіцій, чи не так?

Ті, що найдужче шанують правила, з особливою насолодою їх і порушуть.

Але під усім цим цспіхом крилося те, що його живило: клубок тривожності, якого ніхто не помічав, доки не стало пізно.

***

Ну що сказати?

Я чисто по приколу, в районі 100ї сторінки вгадала розвиток сюжет. Хто помре, хто з ким пов'язаний, хто кому ким приходиться, мотив і вбивцю. Не до дрібниць, але попала повністю.

До речі, це, здається, перша моя книга де 1/3 пройдена, а ще нічого не трапилось цікавого - вбивство, маю на увазі, бе ж це детектив

Мені не сподобався стиль написання. Не сподобалось, що то ти читаєш від одного персонажа, то від іншого, хоп! і ти вже читаєш день до того, кліпнув і вже після, позіхнув і уже вчора, або зараз. Кароч, було муторно, мене то виснажило. Настільки, що в середині книги я навіть тайтли перестала читати.

Хоча, це, певно, цікава ідея. Дати читачу побувати ледь чи не кожним учасником книги. Але мені не дуже сподобалось.

Що ж..не зовсім зрозумілі деякі персонажі і їхня поведінка. Як і те, навіщо нам дали ту чи іншу інформацію про них. Якось забагато збігів і як по-мені таки притягнуто за вуха.

Так шо мені не дуже зайшло. Хоча я не жалкую, що прочитала.

[booksstigmasun]

Усі в моїй родині - вбивці (Бенджамін Стівенсон)

Та насправді, гадаю, я розумів тільки те, що переді мною стояв мій старший брат, який казав мені, що все буде гаразд, і в таких випадках не має значення, п'ять тобі років чи тридцять п'ять. Коли твій старший брат каже тобі, що все залагодить, ти віриш йому.

Але з віком на все дивишся трохи по-іншому, тож із часом я зрозумів, що, коли про тебе постійно згадують, це ще не означає, що ти популярний.

Можна багато дізнатися про людину, якщо поспостерігати за тим, як вона дає раду незручній тиші.

Але в цьому весь принцип життя таких людей, як Люсі: ніколи не дозволяти реальності зруйнувати ілюзію успіху.

Це страшенно нудний чоловік у страшенно нудному шлюбі, а такі, як я з'ясував за своє життя, часто щедро пригощають у барах.

Одного дня ти збагнеш, що родина - це не ті, чия кров тече у твоїх жилах, а ті, заради кого ти її проливаєш.

Я часто чую, як люди кажуть, що шлюб загасив "вогник" у їхніх взаєминах. Так, наче це й справді розряд певної надприродної енергії, який можна випадково загасити або загубити.

Корисна порада: ніколи не шепотіть таємниці, у яких є свистячі, бо сичання розноситься дуже далеко.

-Майкл попросив мене про допомогу. І я думаю, що мушу віддати йому борг. -Знову ти зі своїми боргами. Ти надто часто про це говориш. Родина не кредитна картка.

Жодним порядком тут не пахло; підлогу та стіл укривали паперові гори й долини. По периметру кімнати були розташовані книжкові полиці з помаранчевими теками, але ці зародки організації чомусь лежали горизонтально.

Якщо скажу, що тут пахло ступнями, то ображу ступні.

По-перше, я досі був у халаті, а тому міг випадково вразити присутніх ще чимось, окрім умовиводів.

У фільмах жахів люди помирають, коли розділяються, але в горах усе інакше: вони помирають, коли кидаються шукати одне одного.

***

Серйозна книга написана максимально несерйозним стилем. Купа жартів, сміховинок і гумору. Автор неймовірно користується не тільки словами, але й психологією. Бо він дуже віртуозно крутить не лише персонажами, а і читачами.

Певно, мені вперше попалась така книга. Одна насолода.

Спочатку правила і спойлери. І правил притримуються, а от спойлери можуть видаватись не такими, якими здаються на перший погляд. Як і ситуації з подіями.

Вам привідкривають завісу і ви вже будуєте здогади, коли виявляється, що ви бачите не сцену, а закулісся.

хлоп!

і все помінялось. Все вже не таке. І всі не ті.

Так що дуже раджу!

[booksstigmasun]

П'ятеро (Ґай Морпасс)

Люди становлять менше однієї сотої відсотка усієї біомаси планети, однак спотворили її більше за будь-яку іншу істоту чи природну катастрофу. Ніщо не зрівняється з нашою деструктивною силою. Дослідження показали, що найшкідливіший для довкілля вчинок, на який спроможна людина, - народження дітей. Кожна людина робить свій внесок у той нестерпний тягар для планети, який зрештою вб'є нас усіх.

Те, що нині здається хорошою ідеєю, через двадцять п'ять років може виглядати інакше.

Є різниця між тим, щоби бути чесним і навмисно злим.

Якби я хотів, щоб мені вказували, коли можна пити, а коли ні, я б одружився.

Немає сенсу в гарматному м'ясі, якщо не годувати ним гармати.

***

Неймовірно цікава ідея світобудови. Хоча, певно, й не нова. Ідея часу як валюти, перенаселення, небезпечних ігор в яких ти можеш померти, а можеш виграти час.

Пояснено кожну історію і кожен вибір. Помста? Дружба? Кохання? Багатство? Здавалось би такі прості речі. Але ніщо не буває простим, коли стосується людей, які фантастично обожнюють поскладнювати все, чого торкаються.

Ідея твору набирає обертів, ви шукаєте винного...але не перекрутіть, бо все набагато простіше з набагато більш примітивною причиною. Мені до останнього хотілось, щоб все виявилось гостріше, жостіке..

Але післясмак лишився якийсь....нейтральний?

Так що, в принципі, книга сподобалась, але не на всі сто:( а може то я просто занадто багато вимагаю?

[booksstigmasun]

Приховані малюнки (Джейсон Рекулак)

Тоді він був заможним, а тепер, б'юсь об заклад, ви просто називаєте його "успішним". Різні слова про одне й те ж.

Позбавте людину вибору "бий або біжи" - і не залишиться нічого, крім паніки.

Плавання - єдиний вид спорту, де тренер шпелить тебе за те, що ти дихаєш

***

Неймовірний детектив з дрібкою містики, яка, насправді, ні на що не впливає. Вас ведуть стежкою безвіри і стереотипу. Вводять в оману. Показують правду, яка такою не є. Або є, але не такою.

Найменші дрібничкі, які, здавалось би, просто надають фону, можуть надати відповідь. Але хто би звертав увагу?)

Неймовірне оформлення, дивні речі і незрозуміла поведінка.

Мені дуууже сподобалось. Раджу.

[booksstigmasun]

Шепіт мертвих. Третє розслідування (Саймон Бекетт)

Тут без цитат. Так склалось)))

Цікаві моменти, хороше обґрунтування. Не просто "я псих, я так роблю".

Багато описів. Багато сумнівів героя. І знову підстава. Автор все намагається обманути читача, давши не того підозрюваного.

Не попадіться (;

[booksstigmasun]

Записано на кістках. Друге розслідування (Саймон Бекетт)

Я заздрив їхнім стосункам, забуваючи, що трагедії байдуже на багатство чи гламур.

Не завжди є відповіді на все, як би старанно ми не шукали. Іноді потрібно навчитися просто відпускати речі.

***

Не зовсім очевидна розповідь. Тобто, здогадатись хто винен можна, але от причини файно заховані. Краще пояснення, ніж в попередньої книги.

Персонажі яскраві, цікаві, зі своїми історіями. Кожен викликає сум і недовіру. Ти постійно змінюєш підозрюваних у своїй голові.

Плюс також те, що автор нагадує нам наслідки попередньої книги. Він робить головного героя настільки справжнім, що аж мурашки. Не так, як в більшості книжок. Щось сталось, а герою фіолетово, бо він супергерой. А прям змальований справжній біль...живий, так би мовити.

Сюжет, на мою думку, був трохи жвавіший, але більш тянучий. А як це розуміти, думайте самі))

[booksstigmasun]

Кармілла (Джозеф Шерідан Ле Фаню)

З усіх виявів людської двоєдушності чи не найвизначнішим є безмежна навмисна брехня, яку ми говоримо собі - людині, яку, з-поміж усіх інших, обдурити найважче.

***

Враховуючи, коли був написаний цей твір, він фантастичний. Десь мені попадалось, що це один з перших творів про вампірів. Але особливість ще й у тому, що вампір - жінка.

Книга включала ще й пару розповідей про дивні і химерні речі.

Було цікаво. Але 'Кармілла' найцікавіша.